Джерела права Великого князівства Литовського
Информация - История
Другие материалы по предмету История
отримали це право тільки в кінці XVI - XVII ст.: Переяслав (1585), Стародуб (1620), Ніжин (1625) [13 - C.46]. В значній частині міст Магдебурзьке право ніколи не застосовувалося в повному обсязі. Діяла та його частина, яка регламентувала систему органів самоврядування. Щодо правних книг, якими користувалися, то в них мало що було від німецького права. Міста використовували звичайно форму магдебурзького права, але не його зміст. Магдебурзьке право відіграло прогресивну роль в економічному розвитку міст Великого князівства Литовського.
6. Церковне право
У Великому князівстві Литовському церква займала значне місце в суспільному житті і являлась опорою правлячої верхівки. Церква користувалась різними привілеями, мала власний суд та правову систему. Але перед тим, як перейти до аналізу церковного права варто проаналізувати особливості церковного життя литовської держави.
В XIV ст. основна маса руських земель була приєднана до Литви. Остання сприйняла звичаї, право та релігію ново приєднаних територій, як наслідок, православя стало тут домінуючою релігійною організацією.
Вищою церковною інстанцією для православних Великого князівства Литовського був Константинопольський патріархат. Він поставляв у сан митрополита, призначаючи на цю посаду кого-небудь із своїх довірених осіб. Митрополит зберігав тісні звязки з Константинополем і виступав в ролі дипломатичного представника [2 - C.67].
Візантія плекала надію, що Київ ще поверне собі минулу славу центру православя східного словянства. В 1408 році патріарх Матвій поставив "митрополитом Київським і всія Русі" грека Фотія, який зробив спробу підкорити своїй владі православні єпархії на території Литви та Польщі і мав в цьому успіх. Але після Городельської унії 1413 року в Литві різко посилюються позиції католиків. Великий князь Вітовт у 1414 році виганяє Фотія з Києва. Митрополитом обирається Григорій Цамблак. Через нього Вітовт намагається прискорити переговори про церковну унію між католиками та православними. Але вже в 1420 році Цамблак зникає з політичної арени. Вітовт поспішає визнати права московського митрополита в литовських та українських землях. Але з цим не погоджується візантійський патріарх. Митрополити Київські і всія Русі ще довго призначаються з Константинополя [3 - C.231].
Так, у 1474 році митрополитом Київським і всія Русі було поставлено Спиридона, якого визнав навіть Іван ІІІ, хоча в Москві було вибрано свого митрополита
Процес занепаду православної Церкви в другій половині XV ст. посилився. І проявлялося це не в нехтуванні віри: простий люд свято вірив, додержувався православної віри, вважав її за віру батьків та дідів і всіляко боровся за неї. На превеликий жаль, однак, верхи духовенства перетворили митрополії і особливо єпископати в обєкт боротьби в корисних цілях. Часто єпископські кафедри давали як нагороду за різні заслуги. Бувало, що православні церкви передавали католикам.
Католицька церква цю кризу подолала куди швидше ніж православна і саме тому її престиж в Литовській державі сильно зростає. А завдяки цілеспрямованій державній підтримці католицька церква сильно потіснила православну. Більшість магнатів і шляхти прийняли католицизм.
Трагедією православної Церкви було те, що вона в цей час значно поступалася перед католицькою своєю освітою. З XV до початку XVII ст. вона збідніла культурно, її література обмежувалася в основному церковно-богослужбовими книгами [3 - C.232].
У боротьбу за піднесення православної Церкви в XVI ст. вступили собори та церковні братства, які засудили купівлю єпископських кафедр і наказали відлучати від церкви тих, хто так робить. .
Церковні братства дбали про зовнішній порядок у храмі, піклувались про хворих. У відповідь на занепад освіти братства починають засновувати братські школи. Братства рішуче виступали проти полонізації та католизації, проти аморального життя частини духовенства.
У XV ст. Європу заполонила Реформація. З середини XV ст. в Литовському князівстві ширяться мало не всі європейські реформаційні рухи. Могутнім був вплив гуситського руху, мабуть, тому, що гусити в своїх програмах висовували національні мотиви боротьби. Проникали в Литовську державу і протестантські рухи, але глибокого впливу вони тут не мали.
Позитивним наслідком цих рухів було пробудження інтересу до рідної мови, поява перекладів Святого Письма. Верхівка православного і католицького духовенства вороже ставилась до Реформації, оскільки вона, з одного боку, сприяла поглибленню інтересу до Церкви взагалі, а з іншого - підривала її авторитет [2 - C.69].
Православна і католицька церква в Литовській державі мали кожна своє законодавство Воно містило норми канонічного (церковного) права, регулювало відносини між церквою й державою, усередині церкви, між церквою та паствою. Для захисту своїх інтересів церква домоглася отримання різних державних привілеїв.
Джерелами церковного (канонічного) права православної церкви служили кормчі книги "Номоканон" і церковні устави Володимира і Ярослава [12 - C.157].
Уставом Володимира юрисдикції церкви підлягали справи людей церковних, а також шлюбно-сімейні. Джерелом матеріального забезпечення церкви було визначено десятину від митних надходжень, приплоду худоби та зібраного урожаю. Устав Ярослава відтворює характерне для феодального суспільства право привілею щодо диференціації покарання (залежно від соціального становища потерпілого). Вони містять заходи щодо боротьби із зал