Джаз. Еволюція стилю

Контрольная работа - Культура и искусство

Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство

Національний університет Києво-Могилянська академія

Кафедра культурології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Письмова робота на тему:

Джаз: еволюція стилю

 

 

Виконала: студентка 3 р. н.,

ФГН, Культурологія,

Зінченко Лілія

Перевірила: Іваненко М. В.

 

 

 

 

 

Київ, 2009

 

План

 

Вступ

Предтечі джазу: спірічуалс, блюз, регтайм, діксіленд. Ера суїнгу

Бі-боп

Повернення до витоків: соул

Прохолодний джаз

Нова річ

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Метою даної роботи є оглянути еволюцію такого музичного стилю, як джаз, а точніше становлення джазу в процесі еволюції комплексу підстилів. Таким чином, предметом даного дослідження є еволюція джазового стилю, а обєктом історія джазу.

Перш за все, розглянемо саме тлумачення такого поняття, як джаз, а також обовязкові складові цього музичного стилю. Водночас, розглянемо основні непорозуміння, які виникають під час вивчення історії джазу. Потім, безпосередньо в основній частині праці, спробуємо коротко оглянути всі підстилі, які утворюють історію джазу. Таким чином, зробимо спробу в невеликому обсязі охопити основні етапи еволюції джазового стилю.

Отож, щодо визначення поняття джазу. Дехто вважає всю музику, яка не є класичною, джазом, таким чином зараховуючи джаз, кантрі та вестерн, рок, всю поп-музику та інші типи музики в одну всеохопну категорію. Звичайно, більшість стилів музики, які запозичили дещо від джазу, навряд чи можна назвати джазом. Водночас, академія повинна відрізняти хороший джаз від поганого, так само, як і хорошу класичну музику від поганої [3;1].

В той час, коли вважають джаз танцювальною музикою, а класичну музику концертною, потрібно згадати, що в 1940-их рр.. джаз, в основному, перестав бути музикою переважно для танцю. В той же час потрібно зазначити, що двома з найвидатніших композиторів танцювальної музики були Вольфганг Моцарт та Дж. Штраус [3;2].

І разом з іншими, критик Генрі Плезентс намагався визначити джаз: Вплив різноманіття музичних стилів, винайдених у спільнотах темношкірих Нового Орлеану та інших американських міст, у спільнотах темношкірих сільського Півдня, і в спільнотах темношкірих чи змішаних Карибських островів та деяких інших місць Південної Америки в перших декадах двадцятого століття був зібраний та відрефлексований у популярну музику більшої частини цивілізованого світу [3;2].

Інший дослідник, Жорж Ґершвін, означав джаз як американську фольклорну музику; не одну єдину, але дуже потужну, яка, можливо, перебуває у крові та почуттях американського народу більше за інші стилі [3;2].

Також Т. Джеров вказав визначені елементи, які загалом можна виокремити в джазі, і які відрізняють його від інших музичних стилів. Проте ці складові, на його думку, можуть бути неоднаково присутніми у джазовому номері. Цими елементами є джазова інтерпретація, імпровізація, ритм, синкопа, звуки, повязані з джазом, та особливі музичні форми. Лише розуміючи та ідентифікуючи ці складові, які входять до складу джазу, слухач може удосконалити оцінку та розуміння самого джазу [3;3-5].

Той же Плезентс наводить широко поширені непорозуміння, повязані з визначенням джазу:

  1. відмінною рисою джазу є синкопа, тобто ритмічне відхилення;
  2. імпровізація вирізняє джаз з-поміж інших стилів;
  3. джаз не можна грати по нотах;
  4. джаз це музика темношкірих, і лише ними вона може відтворюватися [3;1].

Тож, уникаючи цих непорозумінь, можна легше проникнути в суть самого джазу. Звідси наголошують на одному важливому висновку: джаз може бути як написаним (спланованим), так і імпровізованим, і що джаз та імпровізація не є синонімами [3;3]. Тож тепер перейдемо безпосередньо до еволюції стилів.

 

Предтечі джазу: спірічуалс, блюз, регтайм, діксіленд. Ера суїнгу

 

Історія джазу, звичайно ж, починається з ритму, що прийшов до Америки з Африки. Він зупинився у Вест-Індії, потім попрямував двома шляхами: 1) через Мексиканську затоку до Нового Орлеану; 2) до Східного узбережжя. Останні схилялися до улюблених струнних скрипок, банджо та гітар, в той час як інший вплив, що дійшов через Міссісіпі до Чикаго, підійшов до форми кларнетів, тромбонів та труб. І потім всі вони зійшлися, змішалися у Нью-Йорку, в результаті чого і вийшов джаз [2;12].

Як пише американський критик-музикознавець Дж. Уїлсон, колискою джазу був Новий Орлеан, де старі французькі традиції поєдналися з іспанськими звичаями. Саме тут на початку ХХ ст. набув форми цей новий музичний напрям. Серед вихованців цього середовища Луї Армстронг, Джо Кінг Олівер, Беше, брати Додс, Джемі Ролл Мортон, Ліон Рапполо, Джиммі Нун, Банк Джонсон, Джордж Льюіс та деякі інші [1;4].

Джаз став продуктом унікальної суміші музичних культур різних народів. Він розвинувся у музичний жанр, що найповніше відображав етнічні та національні сподівання народу, який населяв територію США. Таким чином, своєрідним двигуном у створенні джазу стали раби, які у другій половині ХІХ століття отримали свободу від рабства. Вони зберігали і плекали мелодію і ритми своїх предків [1;6].

Цей африканський спадок виражався у тих піснях та імпровізаційних речитативах, які слугували засобом спілкування під час роботи на полях і, особливо, на Площі Конго в Новому Орлеані, де раби проводи