Деякі питання української історії
Реферат - История
Другие рефераты по предмету История
?ада вимагала створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах і в учительських семінаріях. У II Думі українські депутати ще гостріше ставили питання автономії. Вони вимагали, щоб Україна мала автономію у складі Російської імперії із своїм власним урядом. Громада видавала часопис Рідна Справа - Думські вісті, що виходив два рази на тиждень. У Рідній Справі друкувалися промови членів Української трудової громади. II Дума виявилася ще радикальнішою, ніж перша, й тому протрималася також недовго, лише 103 дні. У червні 1907 р. її було розпущено.
9. Українські депутати у Віденському парламенті, Галицькому сеймі та Буковинському ландтазі. Виборча реформа 1907 р.
26 січня 1907 року Віденський парламент схвалив закон про виборчу реформу, і куріальна виборча система була замінена загальним та рівним виборчим правом. 25-26 грудня 1906 року відбувся зїзд національно-демократичного земляцтва, який висунув головні засади майбутньої передвиборної кампанії. Зокрема було прийнято рішення про те, що українські виборці виступлять в коаліції з жидівськими виборцями. Був створений українсько-жидівський виборчий блок. Перші вибори до австрійського парламенту на підставі загального виборчого права, що відбулися 1907р. змінили його національний склад. Зокрема Палата Послів налічувала 516 депутатів, з них: італійців 19, німців 231, поляків 80, сербів 2, румунів 6, українців 32, хорватів 11, чехів 107. В новообраному парламенті українська репрезентація утворила Русько-український клуб, до якого увійшли представники 22 націонал-демократів, 3 радикали, 2 соціал-демократи, 5 москвофілів. Реформа виборчої системи до австрійського парламенту стала переломним моментом в історії Галичини та Буковини, початком нового етапу визвольних змагань. У липні 1907р. в новообраному парламенті українські депутати оприлюднили декларацію про державно-правовий статус русинів в Австро-Угорщині. В ній вони не лише висловили своє негативне ставлення до польських володарів краю і свою вимогу національної автономії, а й відкрито звинуватили австрійський уряд у співучасті в гнобленні українців. Внаслідок проведення реформи виборчої системи до австрійського парламенту, українці отримали можливість демократичними методами відстоювати свої конституційні права.
10. Розвиток національної освіти, науки і культури у підавстрійській Україні у 1890-х 1913 рр.
Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії. Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів і єпископів П. Білянського, А. Ангеловича, М. Левицького та духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи. Вони поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Яскраву сторінку в національно-культурне та духовне відродження українського народу вписав 1. Франко (18561916 pp.) видатний український письменник, філософ, історик, економіст, мовознавець, фольклорист та етнограф, громадський і культурний діяч, І.Франко продовжив традиції своїх попередників, зокрема Т. Шевченка, на ниві духовної культури, зробив вагомий внесок у розвиток національної та соціальної свідомості українського народу. Його наукова, публіцистична та перекладацька діяльність висвітлювала широкі горизонти національно-культурного відродження українського народу. Творчий талант І.Франка як письменника виявився в низці його оповідань, повістей, де він реалістично відображав життя робітників і селян Галичини: "Ріпник", "На роботі", "Навернений грішник", "Boa constrictor", "Борислав сміється"; збірках: "Добрий заробок", "Маніпулянтка". Серед художніх творів чільне місце посідають повісті на історичну тематику: "Захар Беркут", "Основи суспільності", "Для домашнього вогнища", "Великий шум", "Перехресні стежки". У творі "Захар Беркут" письменник відобразив життя карпатської України XIII ст. у період монголо-татарської навали. Поряд з іменами Т. Шевченка та І. Франка називають М. Грушевського (18661934 pp.) видатну постать української духовної культури. Він автор понад 2 тис. наукових праць у галузі вітчизняної історії та літературознавства, у тому числі 11-томної "Історії України-Руси" (18981936 pp.), 5-томної "Історії української літератури" (1923-і 1927 pp.). Велику популярність здобули також "Нарис історії українського народу" (1904 p.), "Ілюстрована історія України" (1911 р.), "Початки громадянства" (1921 p.) тощо. Понад 15 років М. Грушевський очолював Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка, яке після реорганізації (1892 р.) фактично виконувало функції Академії наук. Водночас із М. Грушевським плідно працювали А. Кримський, В. Грінченко, В. Гнатюк, I. Франко, М. Павлик, Ф. Вовк, Ф. Колеса.
11. Розвиток науки та освіти на українських землях у складі Російської імперії в др. пол. ХІХ початку ХХ ст.
Політика асиміляції, яку провадив російський уряд, базувалася на централізації науки, освіти й культури. У Східній Україні вся система освіти була російськомовною. Це стосується університетів (Київ, Харків, Одеса), учительського інституту в Ніжині, 129 гімназій, мережі реальних і комерційних училищ, інститутів благородних дівчат, 1618 міністерських, земських і ?/p>