Державний та суспільний лад країн Скандинавії у період Середньовіччя
Информация - История
Другие материалы по предмету История
вний контроль знаті над внутрішньою та зовнішньою політикою країни. Феодали закріпили за собою також судову владу над селянами.
Таке ж становище склалося і в Швеції. У 1284 р. король став скликати ховдаг раду з світських феодалів та прелатів. Коли привілеї знаті були порушені, вона підняла повстання та вигнала короля з країни, запросив на шведський престол малолітнього норвезького короля Магнуса Еріксона (1319 р.). Але унія з Норвегією була недовгою. У 1363 р. Магнус був скинутий з трону за те, що спробував порушити фінансові привілеї світських та церковних феодалів. Шведським королем був обраний німецький герцог Альбрехт Мекленбургський, який дав обіцянку правити державою з дозволу ховдагу.
Таким чином, реальна політична влада у Скандинавських країнах у період розвиненого феодалізму повністю знаходилась у руках великих феодалів. Тільки в період Кальмарської унії королівська влада значно зміцнилася і вже могла повноцінно диктувати власну волю.
Коли король помирав, влада не переходила автоматично до його найстаршого сина. Новий король вибирався з числа членів царствуючої сімї. До уваги брався вік кандидата, його здоровя, репутація та популярність серед населення.
Влада також здійснювалася тінгами збори населення певної території, на яких вирішувались найважливіші питання, розборонялись суперечки та каралися злочинці. Тінги збиралися два-три рази на рік. Відвідувати збори та виказувати свою думку дозволялося усім вільним мешканцям. На зорі виникнення державності по питанням, що розглядалися на тінгах, рішення приймалося усіма присутніми. Пізніше цим займалися судді, які обиралися народом чи королем.
В усіх Скандинавських країнах панував феодалізм, проте якщо у Данії феодальні відносини виникли раніше та були досить розвиненими, то у Швеції, а особливо у Норвегії, феодалізм розвивався значно повільніше. Після селянських повстань 1434-1435 рр. у Швеції було скликано станово-представницькі збори риксдаг, у якому, окрім світських феодалів та духовенства, брали участь бюргери та селяни. Так почала оформлюватись станова монархія. У Данії у 1468 р. теж було скликано збори станів та оформилась станова монархія. Проте станове представництво збиралось в Данії, як і в Швеції, рідко і не закріпило за собою важливих функцій.
Скандинавським державам була притаманна система васалітету та всеохоплюючої феодальної ієрархії, коли король призначав свого намісника на певну територію, а далі ті назначали васалів у межах своїх територій.
Суспільний лад
Суспільний лад на Скандинавському півострові був досить різнобарвним. Найбільш чисельною групою скандинавів були селяни або, як вони самі себе називали, карли. Це були вільні громадяни обох статей. Багато карлів мали своє власне господарство, інші орендували земельні ділянки у багатих землевласників. Після смерті карла його землю зазвичай наслідував старший син. Молодшим же потрібно було самим турбуватися про себе, тому вони приєднувалися до загонів задля пошуків заморських багатств або ставали професійними воїнами або торгівцями. Інші займалися мисливством, рибальством або ремеслами. Найбідніші, безземельні карли ставали слугами.
Як вже було сказано, у Скандинавії встановися феодалізм. Проте специфічною його рисою, у порівнянні з західноєвропейським, було те, що значна маса селян зберегла свою свободу. Обмежені можливості для землеробства не дозволяли феодальним власникам вводити обовязкову обробну повинність. Земля часто роздавалася карлам у короткострокове користування за натуральну відплату. Селяни знаходились під захистом закону, відвідували судові збори, користувалися правом носити зброю. Проте у порівнянні з дворянами вони все одно були станово та соціально принижені. Крім ренти земельним власникам, вони платили державні податки та церковну десятину, споряджали за свій рахунок кораблі для королівського флоту, виконували військову, сторожову та будівельну службу для короля, забезпечували королю та його наближеним харчування та дах над головою у період їхніх мандрів по країні. Вільні карли експлуатувалися виключно феодальною державою. Тяжкі державні повинності, а також міжусобні суперечки розоряли селян та змушували їх вступати у залежність до великих земельних власників. Проте через наявність великих необжитих територій населення мало можливість тікати від феодального гніту.
У ХІV-XV ст. була значно посилена експлуатація карлів. До того часу більшість селян у Данії та Швеції уже була у поземельній залежності від феодалів та платила великі податки разом з виконанням повинностей. Особливо загострилося становище у Швеції, де карли відкрито показували свою невдоволеність. У 1434 р. спалахнуло повстання рудокопів та селян у Далекарлії. До повстання приєдналися і деякі феодали. Хоча воно і було придушено, проте карли добилися деяких поступок, а хвиля повстань прокотилася і в Норвегії, Данії та Фінляндії.
Протилежністю карлів були ярли феодали. Ярли представляли собою найбільш заможну та впливову частину суспільства. Це були вожді племені та аристократія, що володіли та бавили великими територіями. Ярл зазвичай мав невеликий озброєний загін відданих йому воїнів, що були готові воювати за нього. Якщо ярл вирішував піти у похід, то багато чоловіків приєднувалися до нього.
Феодали повністю диктували свої умови королю. Вони, за рахунок щорічних зборів великих феодалів, вирішували найважливіші державні питання, визначали засади внутрішньої та зовнішньої полі