День Соборності України
Информация - История
Другие материалы по предмету История
він писав, що Україна перебуває "під благодатним шатром синього неба, на широкому килимі степів, які облямовані струмками Дунаю і Дону, пасмами Кавказу і Карпат, хвилями Євксину (Чорного моря. - А. П.) і Каспію". І саме цю Україну намагався обєднати в одній державі гетьман Павло Скоропадський. Українці компактно проживають у російській Азії, Казахстані і Киргизії. Разом із Україною ці землі могли б стати співдружністю українських націй. Після Другої світової війни до 1954 року за межами УРСР опинилося понад 40% української етнічної території - в Румунії, Угорщині, Словаччині, Польщі, Білорусі, Росії і Молдові. УРСР як член ООН підписала і ратифікувала Гельсінський Прикінцевий Акт, ІІІ та ІV принципи якого визнавали непорушність кордонів УРСР з Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною, Польщею, Росією і Молдовою, тобто Україна проголошувала 24 серпня 1991 року незалежність у визначених Москвою і визнаних Гельсінським Прикінцевим Актом кордонах, що звузило поняття соборності. Займаючи Українську Слобожанщину, Краснодарський і Ставропольський краї, Росія, ігноруючи як спадкоємець СРСР Гельсінський Прикінцевий Акт, відкрито зазіхала на Східну і Південну Україну на тій підставі, що в містах сходу і півдня розмовляють російською мовою. Г. Щокін вважає, що це подібний до югославського сценарій "для України, згідно з яким має відбутися “розчленування” єдиної і потенційно могутньої країни на Західну і Східну з одночасним виокремленням Кримського півострова. Так розкручується деякими ЗМІ “російськомовне питання”, та усілякими засобами штучно підкреслюються культурні особливості західного, східного і південного регіонів нашої соборної України. Підступна ідея розколу України має, вочевидь, деякі історичні паралелі, в яких згадують, наприклад, Західно-Українську Народну Республіку (1918), а також Донецько-Криворізьку Радянську Республіку (1918) зі столицею у Харкові". Російську мову навіть деякі російські патріоти визнають останнім українським варіантом церковнословянської, тобто українською книжною (городською) мовою ХVII-XVIII ст. До числа російськомовних в Україні зараховують у Москві і представників інших народів, які за межами України мають свої національні держави - білорусів, молдо-ван-румунів, болгар, поляків, гагаузів-турків, греків, поляків, угорців, німців, євреїв тощо. Не називаємо кримських татарів, бо вони є етнічною корінною меншістю України. Але в міжнародних правових документах "досі не вироблено критеріїв чіткого поділу між поняттями “національна” та “етнічна” меншини".
Конституція України 1996 р. у статтях 11, 92 п.3 та 119 п.3 запровадила у правову систему нашої країни термін корінного народу без відповідного його визначення та без подання переліку корінних народів. "Законодавство про статус корінних народів досі не прийнято; більшість дослідників повязують вирішення цього питання з визначенням правового статусу кримських татар (кримськотатарського народу)". На статус корінного народу в Україні мають право румуни (молдавани), як і українці в Молдові та Румунії, які разом з українцями з 1357 р. до 1812 р. мали свою державу Молдову. Упродовж ХVІІІ і до кінця 80-х років ХІХ ст. Російська імперія скорочувала частку українського населення Молдови. Для зменшення кількості українців комуністична Москва організувала три голодомори (1921-1923; 1932-1933; 1946-1947). Щодо болгар, греків і гагаузів, то вони зявилися в Україні внаслідок релігійних утисків християн у Турецькій імперії. Всі останні представники інших народів зявились в Україні з причин угорської, польської та російської політики в Україні, яка в різні часи була колонією Угорщини, Польщі, Росії - СРСР і Австро-Угорщини. Саме вони, за концепцією М. Алмаші, мають право на статус "національної меншини". "Національні меншини, - стверджує вчений, - це особи, які є громадянами цієї держави, не належать до титульної національної спільноти чи корінних народів цієї держави і самоідентифікують себе як представники певної національної меншини".
Хоча Конституція незалежної України приймалася 1996 року, коли вже був піввіковий досвід ООН і Міжнародної організації праці (МОП) у визначенні і користування в конвенціях і рекомендаціях терміна "корінні народи", два корінні народи України - українці та кримські татари за статтями 3 і 24 користуються лише правами людини і громадянина. А нова Конституція Автономної Республіки Крим, яка прийнята ВР України в грудні 1998 р., не визнає кримських татар корінним народом України, а відтак і Курултай (Національні збори) і Меджліс кримськотатарського народу Соборними представницькими органами кримськотатарського народу. А це означає, що Конституція України, оперуючи в статтях 10, 11 поняттями "національні меншини" і "корінні народи", уподібнена до Конституції Франції 1958 р., стаття 2 якої визнає одну французьку націю і заперечує поділ громадян на будь-які етнічні чи національні групи. "Уряди Франції, Швеції, Японії, США та деяких інших держав (Україна. - П. А.) негативно ставляться до "визнання колективних прав корінних народів". А Бразилія, Малайзія, Еквадор, Австралія (як і згадана Японія) відмовляються вживати сам термін "корінні народи".
Нова Конституція України й Автономної Республіки Крим були прийняті після того, як ООН прийняла рішення про проведення десятиріччя корінних народів світу (1995-2004), оприлюднила проект Декларації прав корінних народів світу. Але в цих Конституціях права українського і кримськотатарського народу відсутні, щ?/p>