Давня Спарта
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ла, що краще його законів не буде в жодній державі. Це пророкування підбадьорило Лікурга, і він повернувся в Спарту, де правив його слабохарактерний племінник Харілай.
Насамперед Лікург відкрився своїм друзям, потім поступово залучив на свою сторону ще багатьох. У підходящий момент він з 30 озброєними друзями зі знатних родин зайняв міську площу. Харілай, думаючи, що змова спрямована проти нього, втік, укрившись у храмі Афіни. Однак, зрозумівши, що йому нема чого боятися, Харілай вийшов зі своєї схованки і разом з іншими аристократами вирішив брати участь у перетвореннях.
За порадою Дельфійського оракула Лікург оприлюднив ретру усний вислів, що приписується божеству, що й містив у собі важливі постанови й закони. Ця ретра лягла в основу спартанського державного устрою. Плутарх окремо згадує про три ретри Лікурга:
1) заборона писаного законодавства;
2) будівництво будинку тільки за допомогою сокири й пилки;
3) неучасть довгий час у війні з тим самим супротивником (щоб не навчити його військовому мистецтву).
Найважливішим державним органом за законами Лікурга стала герусія рада старійшин (по-грецьки - геронтів). Герусія вирішувала суперечки й давала вказівки навіть царям. Справа в тому, що на чолі Спарти здавна стояли два царі. Вони походили із двох постійно ворогуючих між собою родів. Одночасно з Харілаєм, що походив з роду Евріпонтидів, у Спарті правив Архелай з роду Агіадів. Обидва царі ненавиділи один одного: кожен прагнув до одноособової необмеженої влади, що у Греції називали деспотією. Ця ворожнеча послабляла державний лад.
За законом Лікурга, царі зберігали своє старе значення тільки на війні. У поході як і раніше вони мали владу над життям і смертю громадян. У мирний час спартанські царі входили в герусію як рядові члени. Інші 28 членів герусії вибиралися народом довічно із числа стариків не молодше 60 років. Вибори призначалися, коли хто-небудь із геронтів помирав, і в такий спосіб загальне число членів герусії завжди становило 30 чоловік, включаючи царів. Це число, на думку древніх, визначилося тим, що саме 30 аристократів вийшли колись з Лікургом на площу. Вони й стали першими членами герусії. Протягом всієї історії Спарти рада старійшин зберегла свій аристократичний характер. Хоча за законом будь-який спартанець, що досяг 60 років, міг стати геронтом, але звичайно в герусію вибирали старців з найбільш впливових родин.
Для того щоб царі, геронти й народ не сперечалися між собою через владу, Лікург склав угоду між ними закон про поділ влади.
Нехай, говорилося в законі, народ буде розділений і за місцем проживання й на племена, нехай у герусію входить разом із царями 30 чоловік, а народ час від часу збирається біля ріки Еврота на збори (апеллу). Там нехай народу пропонують рішення, які він може прийняти або відхилити. У народу нехай буде вища влада й сила.
Аристократи залишилися незадоволені цим законом, що надавав остаточне рішення всіх питань народу. Після смерті Лікурга вони прийняли додаток до закону: Якщо народ прийме неправильне рішення, геронти й царі можуть відкинути його й розпустити народні збори.
В апеллі брали участь усі спартанці, що досяглися 30 років, і мали досить засобів для того, щоб виконувати те, що вважалося необхідним для громадянина, зокрема, вносити свою частку на участь у спільних трапезах.
Із цього часу, очевидно, остаточно встановився порядок проведення народних зборів у Спарті. Площа, де відбувалися збори, відрізнялася простотою: не було тут ні портика галереї для захисту від сонця, ні статуй, ні інших прикрас. Спартанці боялися, як би зручність і краса не породили в ораторах багатослівя, що привело б до довгих засідань. На відкритій, не захищеній від вітру площі, де ніде було навіть присісти, збори йшли швидко. Вислухавши коротку промову царя, або геронта, народ криком схвалював або відкидав внесену пропозицію. Нікому, крім царів і геронтів, не дозволялося висловлювати свою думку.
Такий порядок ведення державних справ давав можливість аристократам майже безконтрольно вирішувати всі питання управління. Однак народ не бажав терпіти несправедливість, і через 130 років після правління Лікурга була заснована посада ефорів (саме слово ефор означає по-грецьки спостерігач, наглядач. Так називалися жерці, в обовязок яких входило спостерігати за зірками й по зірках перевіряти, чи бажані богам правлячі в Спарті царі. Якщо під час спостереження зірка падала, це означало, що один із царів повинен бути зміщений). Правда, деякі найдавніші письменники стверджували, що ця посада існувала ще при Лікургу. Але тоді ефори були просто жерцями-віщунами й не грали істотної ролі в керуванні державою. Пізніше ж стали регулярно вибирати по одному ефору від кожної з пяти областей країни. Під час відсутності царів вони вершили суд і розправу над громадянами. В їхній обовязок входило перевіряти діяльність посадових осіб і стежити, щоб спартанські закони виконувалися. У випадку порушення карали навіть царів. І дійсно, контроль за поводженням царів привів до того, що вони змушені були зважати на народ, побоюючись, щоб їхній спосіб життя не викликав народного гніву.
Спарта була державою з чітким соціальним поділом. Спартанське суспільство складалося з наступних групп:
Аристократія:
- гомеї (буквально рівні) повноправні громадяни (саме їх найчастіше називають спартіатами, або спартанцями. Вони мали право на участь у народних зборах апеллі);
- парфенії (бу?/p>