Громадянська війна в Іспанії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
? завоювання республіки. У Барселоні та Мадриді заколот було швидко придушено. Наприкінці серпня перевага ще зберігалася за республікою, демократичні сили врятували країну від першого фашистського натиску. Тим часом військово-фашистський переворот, подолавши опір конкурентів, очолив генерал Франко. Італія та Німеччина посилили свою допомогу Франко. Німецька авіація бомбардувала іспанські міста [3, с. 24].
Західні держави підтримували режим Франко. В 1937р. лише одна Англія надала таємну позику Франко на суму в 1 млн. ф. ст. Франція передала йому золотий фонд Іспанії. Французьким послом при Франко був призначений маршал А. Петен майбутній глава капітулянтської Франції.
Для здійснення своїх агресивних планів Гітлер потребував стратегічної бази (якою був Піренейський півострів), щоб опинитися в тилу Франції, поставити під контроль шляхи до Африки і на Схід, використати близькість півострова до Американського континенту. Західні країни, розвязуючи руки Німеччині та Італії, проголосили політику невтручання щодо подій в Іспанії. Муссоліні направив до Іспанії 150 тис. солдатів, італійський військово-морський флот контролював узбережжя країни. Гітлер, зі свого боку, надав Франко значну кількість літаків, танків, артилерії, засобів звязку та тисячі офіцерів, що повинні були навчити та організовувати франкістську армію. Той факт, що 113 німецьких військовослужбовців було нагороджено Гітлером за заслуги у війні в Іспанії, свідчить про розмах німецької інтервенції. Великі монополії СІЛА надали значну матеріальну й фінансову допомогу режимові Франко. Водночас США заборонили продавати зброю, літаки і пальне Іспанській республіці [1, с. 88].
Ставлення СРСР до війни в Іспанії було подвійним, з одного боку, Кремль, користуючись своїм впливом на компартію Іспанії, яку очолювали Х. Діас і Д. Ібарурі, прагнув експортувати соціалістичну революцію до Іспанії. З початком військового повстання комуністи активно включились у боротьбу проти заколоту. Але керівництво Комінтерну вже в перші дні громадянської війни негативно висловилося щодо неконтрольованої передачі зброї населенню. Виступаючи на секретаріаті виконкому Комінтерну 23 липня 1936 р., Г. Димитров зазначив: "Армія тепер роздробилася на куски... Якби вдалося взяти гарнізон у центрі, ми змогли б по-болгарськи, по-грецьки за 24 години здійснити переворот, скинути уряд Асаньї, опублікувати маніфест нового уряду, справжнього, республіканського, демократичного. Фактично, у Мадриді народний фронт має панівне становище". Але можливості взяти гарнізон комуністи не мали, як і переходу до пролетарської революції, тому Димитров вважав за необхідне почекати із захопленням влади: "коли наші позиції зміцняться, ми зможемо піти далі". Виконуючи настанови з центру, іспанська компартія буде вперто боротися за ліквідацію міліційних формувань у республіканській зоні, оскільки вони суттєво програвали заколотникам у дисципліні та наступальній тактиці. У вересні республіка приступила до створення регулярної армії і роль КПІ у цьому була дуже активна. Ще 20 липня 1936 р. Постановою Політбюро ЦК КПІ організовується навчальний "5 полк" - свого роду кузня комуністичних офіцерських кадрів, в якому було підготовлено і відправлено у народну армію 35 тис. командирів [14, с. 155-156].
21 липня 1936 р., на початку створення регулярної армії і роль КШ у цьому була дуже активна. Ще 20 липня 1936 р. Постановою Політбюро ЦК КШ організовується навчальний "5 полк" - свого роду кузня комуністичних офіцерських кадрів, в якому було підготовлено і відправлено у народну армію 35 тис. командирів [5, с. 151].
21 липня 1936 р., на четвертий день після повстання військових, у Москві відбулося спільне засідання Комінтерну та профінтерну, на якому обговорювалося питання про події в Іспанії. На допомогу іспанським комуністам було висаджено цілий десант активістів і керівників інших компартій. Серед них були члени виконкому Комінтерну - Франц Далем, Андре Марті, Пальміро Тольятті. Керівні функціонери багатьох компартій: від ІКП - Вітторіо Відалі (Карло Контрерос), Луїджі Лонго (Галло), Джузеппе Вітторіо (Ніколетті), Джанкаоло Пайєтта (Камен); від ФКП - Франсуа Бійу, Анрі Жанен, Пєр Робер, Франсуа Вітторі; від КП Австрії - Манфред Штерн (Клебер); від БКП - Рубен Аврамов, Райко Дамянов, Карло Луканов; від КП Великобританії - Пітер Карріган, Ральф Фокс; від КП Угорщини - Янош Гал, Мате Залка (Лукач); від КПН - Ганс Баймлер, Ганс Кале, Артур Беккер; від КП Польщі - Густав Рейхер (Рваль); від КПЮ -Благоє Парковіч. В різний час в Іспанії побували Моріс Торез, Жак Дюкло, Гаррі Політ, Вільям Галлахер, Тім Бак, Вальтер Ульбріхт, Ян Шверма та інші [9, с. 20].
На Заході радників Комінтерну розглядали як "червону аристократію", як армію "світової революції", що прагнула встановити в Іспанії "сталінський режим", як агентуру НКВС, яка контролювала кожен крок "напівграмотної іспанської компартії", що перетворилася у слухняне знаряддя радянської зовнішньої політики. Багато посланців Комінтерну не знали і не хотіли знати іспанської дійсності, їх традицій, звичаїв, недостатньо орієнтувалися у співвідношенні політичних сил, автоматично переносили власний досвід на іспанський грунт, часто підміняли КПІ, місцеві парторганізації, діяли автономно і самостійно приймали рішення. Мало що змінилося з прибуттям в Іспанію у 1937 р. Пальміро Тольятті (Ерколі). Правда, більшість радників була відкликана, але Тольятті був введений до політбюро ЦК КПІ і отримав надзвичайні повноваження [9, с. 20-21].