Григорій Сковорода
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Григорій Сковорода
Роботу виконав:
Микулин Юрій
ЛЬВІВ 2009
Г.С. СКОВОРОДА (17221794)
Найвидатнішим явищем в українській літературі XVIII століття була творчість мандрівного філософа Сковороди.
БІОГРАФІЯ
У 1722 році в сімї малоземельного козака Сави Сковороди в с. Чорнухах на Полтавщині народився син Григорій. З малих років він виявив велику любов до науки й музики, і батько віддав його до Київської академії. Вчився добре. Духовна влада хотіла зробити Сковороду попом, але він рішуче відмовився. Жадоба бачити більше світу спонукала Сковороду поїхати за кордон.
Спочатку він був в Угорщині при російській церкві в Токаї, куди його відрядили. Не нагрівши місця в Токаї, він з паличкою в руках помандрував по Європі. Побував у Німеччині, Польщі, познайомився з видатними ученими. З порожніми кишенями, але збагачений досвідом повернувся Сковорода на батьківщину.
Тут він спробував зайнятися педагогічною діяльністю як викладач піїтики в Переяславському колегіумі. Відкинувши старі поетичні зразки і поставивши викладання піїтики за Ломоносовим і Тредьяковським, Сковорода звернув на себе увагу переяславського єпископа, який запропонував йому повернутися до старих методів викладання. Сковорода відповів на це латинським прислівям: Одна річ єпископський жезл , інша річ пастуша сопілка (не сунь, мовляв, єпископе, свого носа до того, чого не знаєш). І опинився без роботи.
Деякий час був домашнім учителем у поміщика, учителював кілька років у Харківському колегіумі, але й цю посаду примушений був покинути, бо влада визнала його неблагонадійним як поширювача небезпечних думок.
Не раз умовляли Сковороду стати монахом, але він завжди різко відмовлявся. Наприклад, монахам Київської лаври, які говорили, що Сковорода міг би бути стовпом церкви і окрасою монастиря, він відповів: Досить і вас, стовпів неотесаних.
З 1769 року і до кінця свого життя Сковорода лишався мандрівним учителем. З палицею в руках, у простій селянській свиті, з торбою за плечима ходив він по селах і в живих розмовах учив народ. Усе його майно складалося з кількох книжок та рукописів власних творів. Супутницею його була сопілка, на якій він виконував свої пісні.
Жив Сковорода надзвичайно скромно.
Помер він у 1794 році на Харківщині, в селі Пан-Іванівці (тепер Сковородинівка).
Життя й творчість Сковороди пройняті протестом проти кріпосницького ладу, проти знущання з трудових мас.
Сковорода негативно ставився не тільки до духовної карєри, духовенства і релігійних обрядів, а й до деяких основних положень християнської релігії. В його творах підносилась думка, що природа ніким не створена. Вона не має ні початку, ні кінця, існувала й існуватиме завжди. В цьому Сковорода підходив до матеріалізму. Але в його світогляді були і суперечності. Він вважав, що духовне начало панує над матерією.
Різко критикував великий філософ і біблійні легенди. Цим усім він поширював вільні передові думки і сприяв їх розвиткові.
ТВОРЧІСТЬ СКОВОРОДИ
Спадщина Сковороди велика: складається вона з філософських творів, збірки віршів Сад божественних писней, збірки байок під назвою Басни харьковскія, а також віршів і притч.
Великий філософ з народу і в своїх творах, і на прикладі свого власного життя підніс ідею народолюбства. В одному з своїх філософських трактатів він писав: Я знаю багатьох учених. Вони горді, не хочуть розмовляти з селянином. У поезії Сковорода, протиставляючи себе багатим людям, говорить:
Вас бог одарил грунтами, но вдруг может то пропасть, а мой жребій с голяками, но бог мудрости дал часть.
Мой жребій с голяками це було не пустою фразою, а змістом життя великого письменника-гуманіста.
Сковорода вважав, що освіта, культура повинні бути доступні не тільки багатим, не тільки небагатьом жерцям науки, а й широким масам народу. Коли йому вказували, нібито маси не здатні до засвоєння положень науки, нібито простий народ спить, вій відповідав: Всякий сон пробудний, і хто спить, той не мертвечина й не одубіле мертве тіло. А коли виспиться, так проснеться, коли намариться, то очуняє й набере відваги.
Болісно відчуваючи трагізм життя покріпачених народних мас, Сковорода засудив кріпосницький лад як людоїдство і прославив волю. В поезії Dе Ііbertatе (Про волю) він оспівує Богдана Хмельницького як захисника вольності:
Что то за вольность? Добро в ней какое?
Ины говорят, будто золотое.
Ах, не златое, если сравнить злато,
Против вольности еще оно блато.
О, когда би же мне в дурни не пошитись,
Дабы вольности не могл как лишитись.
Будь славен вовік, о муже избранне,
Вольности отче, герою Богдане !
Сковорода вважає, що воля є найбільша цінність на світі, більша, ніж злато, ніж багатство. У вірші Голова всяка свой імеет смысл він визначав:
... мни вольность одна єсть нравна
и беспечальний, препростий путь,
Се моя мира в житіи главна...
Тому до глибини душі письменник ненавидів тиранію і завжди гостро говорив про царів, вельмож, панів. Він сміливо запитує сильних кріпосниц?/p>