Географічне положення Італії
Информация - География
Другие материалы по предмету География
Італія
Територія та географічне положення. Італія держава на півдні Європи. На її території можна виділити три частини: материкову (близько 1/3 площі), півострівну (Апеннінський півострів) й острівну (острови Сицилія, Сардинія й низка дрібних островів). Італія морська країна, близько 80 % її кордонів морські. Береги Італії омивають пять морів: Ліґурійське, Тірренське, Іонічне, Адріатичне іі Середземне. Найвіддаленіші райони країни розташовані від узбережжя не більше ніж на 200300 км. На північному заході Італія межує із Францією (1), на півночі зі Швейцарією (2) та Австрією (3) і на північному сході зі Словенією (4). У межах Італії існують дві анклавні держави Ватикан (6) і Сан-Марино (5).
Назву Італія вперше використали греки для позначення південного краю Апеннінського півострова, де вони оселилися у VIIIVII ст. до н. є.
Економіко-географічне положення в центрі Середземноморського басейну здавна сприяло розвитку звязків із країнами Близького Сходу й Північної Африки.
Здавна Сицилія й Апеннінський півострів були сполучними ланками між Європою та Африкою. Контроль над протоками між східним І західним басейнами Середземного моря мав стратегічне значення із часів давньогрецьких і фінікійських колоній у Сицилії до союзницьких конвоїв у роки Другої світової війни. Завдяки вигідному положенню Апеннінського півострова на перетині торговельних шляхів між Західною Європою та Близьким Сходом середньовічні італійські міста, особливо Венеція, могли вести морську торгівлю Природа. За винятком рівнин басейну річки По на півночі, більшу частину території Італії займають гори й горбкуваті височини. На півночі країни розташовані Альпи складна система гірських хребтів, що заходять також на території Франції, Швейцарії, Австрії, Німеччини й Словенії. Інша велика гірська система Італії Апенніни утворює кістяк однойменного півострова й продовжується в Сицилії.
Альпи й Апенніни молоді гори. Молодість геологічних структур пояснює високу сейсмічність і наявність діючих вулканів (Стромболі, Везувій, Етна).
Особливості клімату визначаються значною мірою великою протяжністю території з півночі на південь і специфікою рельєфу. На Па-данській низовині клімат помірний континентальний, а на півострові й островах субтропічний середземноморський. У горах клімат змінюється з висотою.
Ґрунтовий покрив досить різноманітний. На півночі поширені досить родючі бурі лісові й алювіальні ґрунти, в іншій частині країни коричневі ґрунти субтропіків. Ці ґрунти сприятливі для вирощування винограду й інших південних культур. Зустрічаються ґрунти, що утворилися на вулканічних породах, вони особливо придатні для вирощування фруктових дерев.
Італійські річки, як правило, короткі й стрімкі, беруть початок у горах і стікають прямо в море. Більше ніж 60 % загальних запасів гідроенергоресурсів зосереджені в Альпах.
Найбільша та найповноводніша річка Італії По бере початок в Альпах, тече через Паданську рівнину і впадає в Адріатичне море. Найбільша річка Апеннінського півострова Тибр через систему каналів повязана з іншою великою річкою Арно.
Озера розташовуються в передгірях і гірських районах та на Адріатичному узбережжі, маючи переважно льодовикове походження. На їхніх берегах побудовані курорти міжнародного значення.
Ліси вкривають 1/5 площі, однак це, в основному, гірські низькорослі дерева й чагарники. Винятком є тільки хвойні ліси Альп.
Загалом природні умови сприятливі для життя людей і розвитку багатьох галузей господарства. Країна має потужний природно-рекреаційний потенціал, що інтенсивно використовується.
Італія володіє різноманітними корисними копалинами, але їхні родовища здебільшого є невеликими, розосередженими по території, нерідко залягають незручно для розробки. Винятком є будівельні, матеріали мармур, граніт, травертин. У Каррарі (Тоскана) добувають знаменитий білий каррарський мармур.
Історичний розвиток. Археологічні дослідження свідчать про існування людських поселень на території Італії за часів палеоліту. У II тис. до н. Є. на більшій частині півострова розселилися італіки. Серед італійських племен панівне становище займали латини, що населяли область Лаціум. За переказом, вони разом із сабінами в 753 р. до н. є. заснували Рим. За назвою міста племена, що жили навколо нього, почали називати римлянами. Місто виявилося розташованим на перетині важливих торговельних шляхів, і це вплинуло на його швидке зростання й могутність. До середини III ст. до н. є, римляни підкорили всю територію Італії. Завойовані народи етруски, венети, ліґури, кельти, греки та інші перейняли культуру й мову завойовників. Надалі Рим став великою державою, що підкорила своїй волі великі частини Європи, Малу Азію, узбережжя Північної Африки, Сирію й Палестину. У 476 р. н. є. відбувся поділ великої Римської імперії на Західну та Східну. Із V ст. починаються вторгнення на півострів варварів, головним чином германських племен. Після падіння Римської імперії Італія тривалий час залишалася розділеною на частини. Для середньовічної Італії типовими стали міста-держави: Флоренція, Сьє-на, Мілан, Равенна, Падуя, Венеція, Генуя, Піза.
У результаті війн 14941559 рр. країна потрапила під владу Іспанії, пізніше Північна й Центральна Італія були завойовані Австрією, а наприкінці XVI ст. Францією. Проти іноземного панування розгорнувся національно-визвольний рух (рісорджименто), утворилися таємні організації карбонаріїв. Революції 18481849 рр. і 1859186