Геоботанічне районування України
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
ях степового характеру найменші зміни в вологості (засуха або ж, навпаки, підвищені опади) призводять до того, що межі ареалів багатьох птахів пульсують на відстані десятків і навіть сотень кілометрів. Ясна річ, інші організми можуть мати значно більші періоди таких пульсацій, повязані, наприклад, з циклами сонячної активності, в сотні і тисячі років (це приводить до відповідних циклів у розподілі опадів).
Співвідношення площ названих трьох зон може дуже змінюватись. Звичайно більша частина ареалу має врівноважений баланс, близький до нуля. В разі обмеження ареалу жорсткими рамками фізичних перешкод (наприклад, озеро, гірський масив, острів, міжгірна улоговина) практично вся його площа буває зайнята такою нейтральною зоною популяційного балансу. Однак здебільшого має місце все таки чітко виражений поділ на зону оптимуму, нейтральну зону і зону песимуму. Біля самої межі ареалу трапляються тільки рідкі особини, які не залишають життєздатного потомства.
Нерідко негативний баланс у периферичній частині ареалу повязаний не тільки з поступовим погіршенням фізико-хімічних умов середовища, а й зі збільшенням конкуренції інших організмів. Звичайно ці два фактори діють разом. Ослаблення конкуренції (наприклад, в результаті вибіркового впливу людини) викликає розширення ареалу. Це саме дає змогу в умовах культури успішно утримувати й розводити різні види рослин і тварин далеко за межами їхніх природних потенціальних ареалів.
Наведені міркування дають змогу зрозуміти, що організми розселяються в напрямі від оптимальних територій до територій з менш сприятливими умовами. Разом з тим при однаковій сприятливості після зняття якихось перешкод відбувається взаємний обмін особинами різних видів. Проте в такому разі інтенсивніший потік іммігрантів (вселенців) із численніших популяцій. Отже, активніше розселяються найкраще розвинені види з більшою чисельністю на одиницю площі. Далі можна вважати, що активніше розселятимуться види, поширені на більшому просторі (на якому більша і їхня загальна чисельність). Саме тому заселення островів з материка набагато перевершує зворотний рух. До того ж материкові (і взагалі більше розселені по площі) популяції мають вищу здатність до конкуренції.
2. Фізико-географічне районування України
Дія багатьох природно-географічних чинників має зональний, тобто широтний характер. Саме зональність як один із найважливіших просторових виявів природно-географічних процесів і явищ покладено в основу виділення природно-географічних зон, тобто фізико-географічного районування. У гірських умовах за таким зональним принципом формується вертикальна поясність.
Широтні зони і вертикальні пояси мають багато спільних рис. Найважливішою з них є сувора послідовність зміни тепла і вологи, ґрунтів, рослинного і тваринного світу тощо.
Межі широтних зон і вертикальних поясів неоднорідні. Вони зазнають відповідних змін під впливом рельєфу, складу верхніх порід, віддаленості від океанів, зміни атмосферного тиску, напрямку та сили вітрів тощо. Отже, у межах широтних зон і вертикальних поясів мають місце територіальні зміни не лише зонального, а й азонального характеру.
До зональних природно-географічних комплексів належать зони і підзони. Інші природно-географічні комплекси є переважно азональними.
Під час фізико-географічного районування виділяють природно-територіальні комплекси (ПТК) різних рівнів. Усі вони є частинами географічної оболонки з більш-менш однорідними умовами.
Фізико-географічне районування буває галузевим і комплексним. Прикладами галузевого районування є геологічне, геоморфологічне, кліматичне, гідрологічне, ґрунтове, районування рослинного і тваринного світу тощо. Комплексне районування проводять з урахуванням галузевих районів на певних територіях.
Межі між одними фізико-географічними районами чітко виділяються на місцевості, між іншими їх визначити важче; вони виступають не у вигляді ліній, а у вигляді смуг. Лінійний характер мають межі, що проходять по річках, берегах морів тощо. Межі, що пролягають у вигляді смуг, мають менш чіткі територіальні ознаки. Смуговий характер, наприклад, має межа між Західно-Українською і Дністровсько-дніпровською лісостеповими провінціями (за виходом на поверхню порід Українського кристалічного щита).
Найбільшими фізико-географічними регіонами є країни. Вони поділяються на рівнинні і гірські.
Більшість рівнинної території України займає південно-західна частина Східно-Європейської фізико-географічної країни (в тектонічному відношенні вона збігається з такою самою частиною Східно-Європейської платформи). В її межах розміщені три згадані вище фізико-географічні зони.
Гірськими країнами в нашій державі є Карпати і Кримські гори, де добре виражена вертикальна поясність.
Природно-географічні зони виділяються індивідуальністю клімату, ґрунтового покриву, водного режиму, рослинного і тваринного світу.
В Україні природні зони займають великі площі і поступово змінюють одна одну з півночі на південь.
Підзони складові частини зон.
У нашій державі вони виділяються у Степовій зоні в основному за ґрунтовими і рослинними ознаками. Межею між Північностеповою і Південностеповою підзонами, наприклад, є межа поширення чорноземів з ковилово-типчаковою рослинністю і каштанових ґрунтів з типчаково-полинною рослинністю.
Провінції розміщені в межах зон та підзон. В Україні при їх виділен?/p>