Генетичні типи островів та їх флористична різноманітність
Курсовой проект - Экология
Другие курсовые по предмету Экология
й так довго підготовлявся і так раптово нагрянув, так нечутно підведений і так смертоносно разячий. За розмірами і значенням заподіяного зруйнування, за тією луною, яка відгукнулася t в найвіддаленіших галузях людської думки, це був науковий подвиг, що не мав собі подібного.
Епохальна праця Дарвіна сім разів перевидавалась за життя автора, вона швидко стала відомою вченим інших країн і була перекладена на більшість європейських мов, в тому числі і на російську (1864).
Після публікації Походження видів Ч. Дарвін продовжує енергійно працювати над обґрунтуванням проблеми еволюції. В 1868 р. він публікує капітальну працю Зміна свійських тварин і і культурних рослин, де всебічно аналізує закономірності мінливості, спадковості, штучного добору.
Ідею історичного розвитку рослин і тварин Дарвін поширює і на проблему походження людини. В 1871 р. виходить його спеціальна книга Походження людини і статевий добір, у якій детально аналізуються численні докази тваринного походження людини. Походження видів і наступні дві книги становлять єдину наукову трилогію, в яких наведено незаперечні докази історичного розвитку органічного світу, встановлено рушійні сили еволюції, визначено шляхи еволюційних перетворень, нарешті, показано, як і з яких позицій слід вивчати складні явища і процеси природи. Дарвін опублікував 12 томів своїх творів. Дуже цікавою є його автобіографія Спогади про розвиток мого розуму і характеру, що вийшла у світ в 1957 р. у видавництві АН СРСР.
Ч. Дарвін відзначався гострою спостережливістю, досить розвинутими аналітичними і синтетичними здібностями, науковою добропорядністю, виключною працьовитістю, спрямованістю і акуратністю в роботі. До останніх днів свого життя він не припиняв систематичних наукових досліджень. Так, ще 17 березня 1882 р. Дарвін вів спостереження в своєму саду, а 19 квітня перестало битися велике серце титана людської думки. Похований Дарвін у Вестмінстерському абатстві (Лондон) поряд з Ньютоном, Фарадеєм та іншими видатними вченими Англії.
РОЗДІЛ 3. ФЛОРИСТИЧНА ТА ЦЕНОТИЧНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ ОСТРОВІВ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОГО УЗБЕРЕЖЖЯ АЗОВСЬКОГО МОРЯ ТА СИВАША
3.1 Систематичний аналіз флори
Встановлено, що спонтанна флора островів регіону нараховує 560 видів, які належать до 247 родів і 57 родин вищих судинних рослин. Аборигенна фракція флори нараховує 465 видів з 205 родів і 49 родин. Ми вперше наводимо для островів регіону 58 видів. На материкових островах регіону нами знайдено 345 видів, а на акумулятивних 52 види судинних рослин. Крім того, ще 163 види зустрічаються як на материкових, так і на акумулятивних островах. Пропорція флори островів виражається співвідношенням 1:4,3:9,8, що є близьким до показників суміжних степових флор (Краснова, 1974; Крицкая, 1987; Новосад, 1992). Основу флори складають Magnoliophyta (559 видів, 99,8%) в тому числі Magnoliopsida 81,9% та Liliopsida 17,8%. На долю Pinophyta (Gnetopsida) припадає 0,18 % видового складу. Співвідношення Liliopsida та Magnoliopsida 1:4,58, що є близьким до показників суміжних степових флор (1:4,1-6,2) та України в цілому (1:4,3). Родовий коефіцієнт становить 2,26. 10 провідних родин (Asteraceae, Poaceae, Chenopodiaceae, Fabaceae, Caryophyllaceae, Brassicaceae, Apiaceae, Lamiaceae, Scrophulariaceae, Boraginaceae), нараховують 65,3% усіх видів флори. На долю трьох перших з них припадає 32,5%, що є близьким до аналогічного показника флори України (34,5%). Аналіз флори на родовому рівні показує, що в складі флори островів регіону налічується 29 родів з кількістю видів в кожному від пяти і вище.
Відмічено, що, незважаючи на відносно невелику площу островів, їх флора відзначається значним видовим різноманіттям. За рахунок більш древніх глинистих останців, якими є острови Сиваша, вона насичена степовими, пустельними та галофітними видами, що в сукупності з псамофітними і рудеральними видами піщано-черепашкових островів, а також значною кількістю адвентивних рослин складає сучасне різноманіття флори островів регіону. Аналіз спектру провідних родин і родів свідчить про помірно-голарктичний характер флори, збагаченої представниками Давнього Середземя.
3.2 Біоморфологічний аналіз флори
За основу біоморфологічного аналізу нами обрана лінійна система життєвих форм В.М. Голубєва (1972). Біоморфологічна структура флори островів регіону досить типова для регіональних флор Голарктики. У спектрі переважають травяні полікарпіки (44,1%). Найбільші значення травяні полікарпіки мають у степофітоні. Значна участь однорічників (38%) та монокарпіків (10,3%) у флорі островів характерна і для регіональних флор Євразіатської степової області, наприклад флор Північного Приазовя, Керченсько-Таманського регіону (Краснова, 1974; Новосад, 1992). Значна частка однорічників і монокарпіків пояснюється прискоренням впливу антропогенних факторів, внаслідок чого йде поступове розселення широкоареальних однорічників бурянів, насамперед адвентивних. Чагарнички та напівчагарнички разом складають 4,46% дослідженої флори. Їх представники відіграють досить важливу роль в будові рослинного покриву тому, що вони є домінантами пустельно-степових та солончакових фітоценозів, а також асектаторами степових та солонцевих. Участь чагарників та напівчагарників у флорі островів незначна (2,1%). Невелику частку у флорі островів (0,9%) складають дерева.
За особливістю вегетації у флорі островів переважають літньозелені рослини (196 видів, 35%). Літньо-зимовозелені рослини у дослідженій флорі нараховують 188 видів (33,5%), що повязано з кліматичними умовами та значною частко