Geum.ru

Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политике

Информация - Экономика

Другие материалы по предмету Экономика

»ишатися під управлінням ізраїльської адміністрації. Таким чином, автономія надавалася населенню, а не території. Не було вирішено питання про майбутнє Єрусалима й Голанських висот. Не згадувалася ОВП, право палестинського народу на самовизначення.

У відповідь арабські країничлени Фронту стійкості й протидії прийняли рішення про розірвання відносин з Єгиптом і застосування проти нього економічних санкцій.

26 березня 1979 р. у Вашингтоні був підписаний мирний договір між Єгиптом і Ізраїлем. Президент Д. Картер знову виступив як свідок. Договір складався з преамбули, девяти статей і додатків.

Договір передбачав відновлення суверенітету Єгипту над Сінайським півостровом після завершення виведення звідти ізраїльських військ, яке мало відбутися протягом трьох років. Для забезпечення виконання договору Єгипет, Ізраїль і США домовилися про розміщення на Сінайському півострові сил і спостерігачів ООН. Договір передбачав встановлення нормальних дипломатичних, економічних і культурних відносин між Єгиптом і Ізраїлем.

До договору додавалися розяснення про його пріоритетний характер порівняно з усіма зобовязаннями Єгипту.

Наслідки Кемп-девідського процесу:

  1. створення прецеденту мирного договору між арабською країною та Ізраїлем;
  2. посилення позицій Ізраїлю;
  3. посилення позиції провідних країн Заходу, зокрема США, на Близькому Сході і відповідно послаблення позицій СРСР;
  4. єдність арабських країн була порушена;
  5. Єгипет певний час перебував в ізоляції.

89. Сучасна політична ситуація на Близькому Сході

Зараз на Близькому Сході склалася якісно нова політична ситуація, що відрізнялася від ситуації 70-х - 80-х pp. Її головні ознаки:

  1. розпад СРСР, та як наслідок - припинення радянсько-американського протистояння на Близькому Сході;
  2. нові коаліції, що виникають внаслідок війни у Перській затоці, нове перегрупування сил в арабському субрегіоні, зближення Єгипту, країн - членів РСАДПЗ та Сирії;
  3. зміни у балансі сил між Ізраїлем та арабськими країнами на користь Ізраїлю;
  4. зміни у ставленні Ізраїлю до проблеми близькосхідного врегулювання через зміну уряду;
  5. поширення відцентрових тенденцій в арабському світі, головним носієм яких є ісламські фундаменталістські організації та угрупування.

Процес мирних переговорів на новому етапі розпочався у жовтні - листопаді 1991 p. в Мадриді, де проводилися двосторонні переговори ізраїльської делегації з одного боку, спільної йордано-палестинської, сирійської та ліванської з іншого.

Подальший прогрес було досягнуто в Норвегії у 1993 p. під час переговорів між представниками Ізраїлю й Організації Визволення Палестини (ОВП), де було досягнуто ряд домовленостей, зокрема введення палестинської автономії у секторі Газа та в районі міста Ієріхон. 4 травня 1994 p. в Каірі Голова Виконкому ОВП Ясір Арафат та премєр-міністр Ізраїлю І.Рабін підписали угоду про обмежену палестинську автономію, відому під назвою Газа - Ієріхон - спочатку. У 1993 -1994 pp. відбувся процес нормалізації відносин між Ізраїлем та Йорданією.

За період до 1999 року мирний процес практично не рухався, було підписано лише дві угоди “Уайт Плантейшн” та “Уайт Плантейшн-2”, що передбачали виведення ізраїльських військ з території Палестини та звільнення палестинських вязнів, палестинці мали б забезпечити боротьбу з тероризмом. Однак Ізраїль не виконував своїх обовязків.

На якісно новий рівень переговори вийшли лише у 1999 році після приходу до влади премєр-міністра Ехуда Барака, лідера блоку “Єдиний Ізраїль”, перемігши ізраїльського “залізного премєра” Біньяміна Нетаніягу, що фактично заморозив мирний процес на Близькому Сході. Розпочалися активні переговори між ОВП та Ізраїлем, зараз навіть мова йде про укладання остаточної мирної угоди. Крім того здійснюється виведення ізраїльської армії з Лівану. Продемонструвала свою готовність вести переговори і Сирія.

Певну протидію Ізраїлю здійснює Алжир, який вимагає створення палестинської держави зі столицею в Єрусалимі, чого не може допустити Барак.

Але найбільшу загрозу мирному процесу на Близькому Сході становлять екстремістські елементи як з боку Ізраїлю (ізраїльські радикали, від рук яких загинув Іцхак Рабін), так і арабських країн (наприклад, ліванська організація “Хезболлах”, лідер якої закликає не піддаватися на “брехливі обіцянки миру” збоку Ізраїлю, а вдатися до рішучих дій).

Проте, незважаючи на це, події на Близькому Сході свідчать про те, що цикл насильства поступово замінюється на цикл мирного розвитку.

90. Ірано-Іракська війна

Причини:

  1. суперечки з прикордонних питань;
  2. розбіжності політичного, релігійного й національного характеру;
  3. внутрішньополітичні, економічні й соціальні проблеми Ірану та Іраку;
  4. співвідношення сил на Близькому та Середньому Сході.

Витоки відчуження між Іраком та Іраном походять з середньовіччя, з часів, коли їх прикордонні райони стали обєктом боротьби між Османською та Персидською імперіями.

У березні 1975 p. було підписано так звану Алжирську угоду у формі спільного комюніке. Вона передбачала остаточне врегулювання усіх проблем, включаючи демаркацію сухопутних кордонів на підставі Константинопольского протоколу 1913 p. 13 червня 1975 p. в Багдаді було укладено Договір про державні кордони та добросусідські відносини. Він торкався проблем демаркації сухопутних й демілітариз?/p>