Володимир Винниченко – видатний діяч української Центральної Ради
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?кого питання, спочатку виступає за єдиний фронт з Тимчасовим урядом. Але його поїздка до Петрограда наприкінці травня 1917 р. розвіяла всі ілюзії; він дійшов невтішного висновку, що російська демократія закінчується там, де починаються національне питання. Однак продовжує пошук компромісів і разом з М.Грушевським бере участь у київських переговорах з лідерами Тимчасового уряду про визнання автономії України.
Песимістичний прогноз підтверджується в ході візиту делегації Української Ради до Петрограду наприкінці липня 1917 року. В.Винниченко разом із Х.Барановським и М.Рафесом привіз до столиці на затвердження Статут вищого управління Україною і список генеральних секретарів. Делегація Центральної Ради кілька днів не могла домогтися прийому в Зимовому палаці. Врешті вони залишили Петроград. Лише тоді 2 серпня 1917 року Х.Барановського було ознайомлено з проектом інструкції. Повноваження секретаріату обмежувалися пятьма губерніями (Київською, Волинською, Подільською, Полтавською і Чернігівською), а Генеральний секретаріат визначався органом центрального уряду, який призначав його за представленням Ради.
Протести представника Центральної Ради не були взяті до уваги і 4 серпня текст документу був розпублікований під назвою Тимчасова інструкція Генеральному секретаріату Української Центральної Ради, затверджена Тимчасовим урядом [3].
Хоча В.Винниченко назвав Інструкцію миршавим клаптиком паперу, а більшість Центральної Ради зустріла її з обуренням, все ж була прийнята резолюція, яка не ухвалювала, але й не відкидала Інструкцію, а брала її до відома. Конфлікт між Центральної Радою і урядом не був розвязаний, а лише відкладався на певний час. Склалася патова ситуація: Центральна Рада не мала реальної сили, щоб відкрито виступити проти Інструкції, а Тимчасовий уряд був не в змозі реалізувати її положення на практиці.
На ІV зїзді УСДРП, що відбувався у вересні 1917 р., В.Винниченко виступає проти підпорядкування національних інтересів соціальним завданням, дотримуючись політичної поміркованості. Його кредо: без національного визволення не може бути визволення соціального.
20 жовтня 1917 р. він вирушає до Петрограда для продовження переговорів з Тимчасовим урядом. Але там уже відбувся більшовицький переворот.
Падіння тимчасового уряду, ліквідація його органів на місцях, у тому числі й у Києві, відкрили для Української революції, її політичного поводу нові можливості. Можна було миттєво реалізувати все те, чого не вдавалось досягти впродовж попередніх восьми місяців боротьби, запровадити в життя неурізану платформу формування автономного ладу в Україні. Водночас ще до повернення В.Винниченка зі столиці Центральна Рада виступила із засудженням петроградських подій, із невизнанням більшовицької Ради Народних комісарів, відмежувалась від декретів ІІ Всеросійського зїзду рад.
Означені обставини й стали визначальними для Володимира Кириловича, який знову готував для прийняття Центральною Радою черговий державницький документ Третій Універсал. Тепер, нарешті, ми могли створити життя по нашому образу й подобію, і тільки по нашому. Тепер ми мали всі засоби для того. Всі державні апарати переходили до рук Генерального секретаріату, всі фінансові засоби були до його розпорядимості, вся військова сила підлягала його наказам... [4].
Проголошення 7 листопада 1917 р. Третього Універсалу стало, безперечно, визначною віхою Української революції. Юридично оформлювалось досягнення віковічної мети відновлення Української національної державності у межах девяти губерній. Документ накреслював широку програму дій, відносно покращення життєвого рівня населення. Але універсал мав суттєву суперечність широко окресливши Україну як незалежну державу, він все ж залишив федеративний звязок із Росією, що як держава вже не існувала. На той час більшовицька влада зростає, що дає можливість повністю контролювати українські землі.
Починаючи з 5 грудня 1917 р., Центральна Рада перебуває у стані війни з Раднаркомом Росії. 11-12 грудня 1917 р. відбувся альтернативний зїзд Рад, що проголосив встановлення радянської влади в УНР та обрав Центральний виконавчий комітет рад України.
Політична криза в уряді УНР призвела до виходу соціал-демократів на чолі з В.Винниченком з Центральної Ради, керівництво якою взяла на себе українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР). Свої обовязки премєра він склав через три дні після проголошення Четвертим Універсалом (22 січня 1918 р.) самостійної України.
Під час німецької окупації і гетьманського перевороту в квітні 1918 р. В.Винниченко переховується на Канівщині. У серпні гетьманці заарештовують його і привозять до Києва, де він понад місяць перебуває під домашнім арештом.
У жовтні 1918 р. з ним зустрівся П.Скоропадський. Між ними відбулася тривала розмова, що стосувалася державності України, але в цьому питанні вони не дійшли згоди. Тоді В. Винниченко, звільнений з-під домашнього арешту, розпочав підготовку до повалення гетьманського режиму. У ніч на 14 листопада на таємному засіданні керівництва українських політичних партій було створено верховний орган відновлюваної УНР Директорію на чолі з В.Винниченком, яка внаслідок повстання прийшла до влади [1].
Відсутність чіткої програми дій, відрив від політичних партій, а також нове вторгнення більшовицьких військ в Україну все це призвело до падіння Директорії. 2 лютого 1919 р. В. Винниченко залишає Киї?/p>