Волинська ікона XIII-XV століття: традиція та самобутніст
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
?тектурними мотивами.
“Воскресіння Зішестя до пекла” першої половини ХVІІ століття відзначається від класичних памяток волинської школи іконопису. Діючі персонажі змальовані з виразно окресленими ликами, великими широко розкритими очима. Автор досконало володіє темперною технікою, яка дає широкі рівні, непрозорі поверхні, виявляючи глибину тону. Сюжет ікони базується на апокрифічному євангелії від Никодима (ІІІ ст. н.е.) і розкриває зміст Воскресіння Ісуса Христа як спасіння від смерті і пекла для тих, хто увірує в Нього.
В експозиції музею займають важливе місце такі ікони: “Св.Варвара з житієм” (ХVІІ ст.), “Богородиця Одигідрія” (кінець ХVІІ ст.); “Св.Миколай”, “Різдво Богородиці”, “Спас Вседержитель”, “Св.Онуфрій” (ХVІІ початок ХVІІІ ст.); “Спокуса Ісуса Христа”, “Пре ображення” (початок ХVІІІ ст.); “Св.Миколай” (ХVІІІ ст.); “Спас Вседержитель”, “Св.Георгій” Йова Кондзелевича та інші.
Колекція Музею Волинської ікони, ядро якої складають окремі памятки ХVІ століття, і переважно, ХVІІ першої половини ХVІІІ століття, переконливо засвідчує, що Волинь, як і більша частина українських земель, у цей час переживала культурне піднесення, а іконопис був одним із тих напрямів мистецької творчості, в рамках якого основоположні особливості духовного життя епохи отримали найповніше відображення. Музейна експозиція дає повне уявлення про основні напрямки та особливості розвитку іконопису.
Музей Волинської ікони в Луцьку втілює продовження за сучасних умов понад столітньої волинської традиції збереження памяток церковної спадщини як однієї з найцінніших складових духовної спадщини українського народу.
Висновки
Волинська ікона це велика група памяток, яка представляє яскраву і самобутню школу живопису з комплексом своєрідних стилістичних та іконографічних рис, особливостями колористики та матеріалоносіїв. Останні три десятиліття в історії мистецької культури України стали справжнім відкриттям волинської ікони.
Поодинокі знахідки творів середньовічного сакрального мистецтва дають підстави твердити, що джерела волинського іконопису слід вбачати не лише у візантійській традиції, але й безпосередньо в творах царгородських 5 майстрів. В XIII ст., а також й пізніше, на Волині часом працювали грецькі маляри. Свідоцтвом безперечної обізнаності місцевих іконописців з творчим доробком палеологівських ізографів є виконаний близько 1300 р. великий за розміром образ Богородиці Одигітрії з Дорогобуж, ікона Богородиці Одигітрії з Покровської церкви, що в Луцьку (XIII-поч.XIVст.), та ікона Богородиці Одигітрії XV ст. с. Тростянець Ківерцівського району.
Іконографічний тип Богородиці Одигітрії широко увійшов саме в українське сакральне мистецтво і майже не набув поширення в російському, де, як видно із збережених творів, активно створювали репліки Володимирівської Богородиці типу Елеуси з немовлям Христом на правій руці. Окрім того, тип Богородиці Одигітрії з немовлям Христом на лівій руці кількісно представлений і у рельєфних невеличких давньоукраїнських іконах XI-XIII століть. Саме цей тип Богородиці широко відображений у західноукраїнському малярстві XIV-XV ст., зокрема, на Галичі та Волині.
Найбільшою разючою відмінністю у всіх типах і видах таких ікон є композиційне розміщення постаті Божої Матері. На одних іконах вона зображена прямо, гордовито, велично (Богородиця Одигітрія з Дорогобужа, бл. 1300 року). Погляд великих очей спрямований на глядача, обличчя спокійне, врівноважене. Постать Дитини має фронтальне зображення голови з легким поворотом очей до Матері. Збережена візантійська манера письма. Обличчя, правиця Богородиці, що вказує на Ісуса та друга рука, що підтримує Немовля, творять композиційний трикутник, концентруючи всю увагу в центрі зображення.
Волинська Богородиця Одигітрія ( близько 1500 рік) є прикладом цілком іншого підходу до зображення. Голови Богородиці і Дитяти приймають трьохчвертне положення, для більш замкнутої композиції та ліричності образу вводиться нахил голови.
Обличчя Діви Марії продовгувате, сповнені суму великі очі спрямовані на глядача. Уже немає тієї гордині, натомість зявляється почуття великої довіри, заступництва.
Постать Дитяти Ісуса із статичної (Дорогобузька ікона) переходить у більш динамічну. Ця внутрішня динаміка виражається навіть у погляді очей, звернених до Матері, а благославляюча рука із легкого жесту, невпевненого, стає зігнутою у лікті, більш піднятою.
Надзвичайно багато ікон цього типу періоду ХVІІ ХVІІІ століття зберігається у Музеї Волинської ікони, що дає можливість науковцям проводити глибинне аналітичне дослідження. Різноманітні за стилем, рівнем майстерності, деталями всі вони абсолютно традиційні за зображеннями.
Волинь має давню історію іконопису, про розквіт якого ще за часів Київської Русі-України та, особливо, Галицько-Волинської держави, писали літописці. Серед найважливіших свідчень тієї доби знаменита похвала князеві Володимирові Васильовичу, на сторінках Галицько-Волинського літопису. Традиції волинського іконопису зберігалися і збагачувалися новими вершинами в наступні епохи, коли мистецькими осередками в Україні стали великі міста. Документально зафіксовані імена малярів, котрі працювали у Володимирі, Ковелі, Острозі, Ратному та в інших містах Волині.
Український живопис своїми коренями сягає візантійської традиції, зберігаючи усталені іконографічні типи сюжетів та композицій, техніку і повязану з нею техн