Воєнна стратегія Богдана Хмельницького
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ня й давала можливість Криму відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі. Ця позиція кримської верхівки таїла у собі смертельну небезпеку для справи виборення Україною незалежності.
17 серпня воєнні дії припинилися. Переговори хана з королем завершилися укладенням договору, що передбачав установлення "вічної приязні" й надання взаємної допомоги у боротьбі проти ворогів. Після гострих дискусій Ян Казимир погодився на таємну 6 статтю, в якій татарам дозволялося "вільно спустошувати край, повертаючись назад".
Згідно з укладеним 18 серпня договором територію козацької України складали всього три воєводства: Брацлавське, Київське і Чернігівське. Кількість козацького реєстру обмежувалася 40 тисячами. Шляхта одержала право повернутися до маєтків, селяни і міщани повинні були виконувати довоєнні повинності.
24 серпня було знято облогу польського війська під Збаражем. Воєнна кампанія завершилася. Таким чином спроба створення соборної незалежної держави зазнала невдачі. Потрапивши до влаштованої ханом пастки, гетьман змушений був задовольнитися одержанням козацькою Україною автономії у межах Речі Посполитої.
Важливе місце у політиці гетьмана в цей період посідала проблема реорганізації адміністративно-територіального устрою України та зміцнення державних інституцій. Багато міст України отримали права самоврядування, інші користувалися магдебурзьким правом. Взявши до уваги ці міста й містечка, села та хутори Б.Хмельницький запроваджував воєнне урядування козаків. Центральним правлінням стала генеральна військова канцелярія, яка складалася з гетьмана, обозного (начальника артилерії і табірного лаштунку), осавула, писаря (державного секретаря) і хорунжого (головного прапороносця). У кожному полку була своя канцелярія з полковим начальством. Це полковник, обозний, осавул, писар, суддя, хорунжий. У сотні - сотенна канцелярія, яка складалася з сотника, писаря і хорунжого. Над куренями начальствували отамани. Всі вони складали козацьку старшину, яку обирали вільними голосами і яку затверджував гетьман.
У другій половині 1650 р. укладається угода з Портою про надання українським купцям права вільно плавати Чорним морем, безмитної торгівлі у портах імперії й перебування у Стамбулі українського резидента. Влітку 1650 р. Б.Хмельницький погодився на прийняття турецької протекції, і наприкінці року султан взяв його "під крило і протекцію неосяжної Порти". Справа тепер залишалася за відповідною ухвалою старшинської ради. І все ж проблема нейтралізації негативних наслідків кримсько-польського договору була нерозвязаною.
19 лютого 1651 р. цар Олексій Михайлович видав указ про скликання Земського собору, на якому повелів оголосити, що запорозький гетьман Богдан Хмельницький і козаки "бъют челом под государеву высокую руку и подданство..." Проте цього разу собор ніяких конкретних рішень не схвалив.
Тим часом саме цього дня ж і року 13-15-тисячна польська армія на чолі з польним гетьманом М.Калиновським перейшла у наступ. 20 лютого вона атакувала м. Красне, де з основними силами брацлавського полку перебував полковник Д.Нечай. У запеклому бою майже всі козаки полягли (в т.ч. і Д.Нечай), хоча й ворог втратив до 1 тис. жовнірів. Продовжуючи наступ, поляки захопили Мурафу, Шаргород, Чернівці, Ямпіль. Завдяки добре організованій кальницьким полковником І.Богуном обороні вінницького монастиря (11-20 березня) наступ М. Калиновськового загальмувався. З підходом сюди 20 березня українських полків, надісланих Б.Хмельницьким, польська армія розпочала відступ спочатку до Бара, а згодом до Камянця-Подільського. За місяць боїв у Брацлавщині вона втратила близько 6 тис. жовнірів.
Український гетьман переходить у наступ. Однак вичікувальна стратегія володаря Криму та його протидія проведенню українцями самостійних наступальних дій позбавили Б.Хмельницького ініціативи й прирекли на пасивність (близько місяця 100-110 тис армія тупцювалася на місці у районі Тернополя - Збаража). Це дало можливість Яну Казимиру успішно завершити мобілізацію величезної армії (близько 200 тис жовнірів і озброєних слуг) і привести її 19 червня під Берестечко. В цей час Кази-Гірей робить спроби схилити гетьмана до замирення з королем, а також проводить переговори з правлячими колами Польщі щодо можливості порозуміння з ханом.
Після зустрічі приблизно 20-21 червня з 30-40 тис. ордою Б.Хмельницький подався до Берестечка, де 28 червня розпочалася жорстока битва. Її перший день скінчився невдачею для кримсько-української кінноти, яка змушена була відступати. 29 червня вона атакувала противника вже значно більшими силами. Тепер половина кінноти була українською. Польська кіннота зазнала серйозної поразки (лише шляхтичів загинуло близько 200) й відступила до табору. Проте хан хотів домовитися про мир і тому відмовляв гетьмана від проведення генеральної битви.
29 червня Іслам-Гірей, за свідченням окремих джерел, вступив у таємні зносини з Яном Казимиром, пропонуючи посередництво у переговорах з українською стороною, а в разі її відмови - прийняти "справедливі пункти", обіцяв також видати Б.Хмельницького.
Бездіяльність володаря Криму дала можливість королю перехопити ініціативу і розпочати наступ силами центру і правого флангу. Від гарматного пострілу по його ставці Іслам-Гірей стрімко кинувся на пагорб, і, наче за сигналом вся орда почала швидко відступати у напрямку міста Лешнева. Українська армія одразу ж потрапила у катастрофічне становище. Татари залишили по