Вирішення глобальних енергетичних проблем на прикладі країн Європи
Курсовой проект - Экология
Другие курсовые по предмету Экология
ирішено питання наскільки Європа повинна залежати від свого головного постачальника енергоресурсів - Росії. Частка "Газпрому" в енергозабезпеченні ЄС складає більше 25 %, в країнах колишнього СРСР вона сягає від 50 % до 100 % загальних національних потреб в природному газі. На даний час Європа задовольняє власні потреби в головних енергоресурсах за рахунок їх власного видобутку на 50 %, а до 2030 року передбачається що такий показник зменшиться до 35 %.
1.3 Енергетичні відносини країн Європи
Позиції європейських країн стосовно шляхів вирішення проблеми енергетичної залежності розходяться. Деякі країни, а це в першу чергу Німеччина, бажають як і раніше мати довгострокові контракти на постачання енергоресурсів з Росії. Інші країни вважають більш актуальним питання диверсифікації джерел постачання енергоресурсів, що дозволить їм мати більш сильні позиції у відносинах з Росією: "диверсифікація посилює позицію на перемовинах". Тим більше, що на думку дослідницької служби конгресу США [4], в останні роки Росія маніпулює потоками постачання нафти та газу, які спрямовані в Європу. Проблеми забезпечення енергетичної безпеки для країн СНД є достатньо складними та заплутаними. Значною мірою вони повязані з монопольною залежністю постачання ПЕР від Росії, яка склалася за часів СРСР. Подальші відносини відбуваються за двома головними варіантами.
Перший, повязаний з намаганнями країн споживачів енергоресурсів позбутися монопольної залежності від Росії. В більшості випадків така їх позиція призводить до значного підвищення цін на ПЕР, що постачаються з Росії, та певних обмежень щодо самих обсягів постачання. В умовах значного підвищення світових цін на головні ПЕР це є потужним ударом по економіці і політичних елітах таких країн. В той же час, такі дії мають не тільки ефект крайнього загострення відносин між країнами, які намагаються вийти з-під російського впливу, а можуть призвести до втрати політичних союзників. Це вже відбувається у відносинах між Росією та Азербайджаном, Грузією.
Інший можливий варіант енергетичних відносин повязаний з відмовою від економічних принципів їх побудови. Тобто будується таким чином, що саме політика визначає економіку (наприклад - Білорусь). В той же час, як показує досвід відносин між Росією і Білоруссю, штучне культивування таких непрозорих в економічному плані взаємовідносин веде в стратегічній перспективі до політичної нестабільності та до небажання (або навіть неспроможності) вирішувати конфлікти, що виникають, в тому числі і проблеми забезпечення енергетичної безпеки, на загальновизнаних економічних принципах. Ще одним негативним моментом таких відносин можна вважати поступову часткову, або повну втрату контролю над власними енергетичними ринками та енергетичними активами, в тому числі і транзитними активами.
Слід зазначити, що процеси, які відбуваються в більшості країн СНД, проходять в руслі поступового переходу до конкуренції в енергетичній сфері та поступового відходу країн від російського домінування. Росія, в свою чергу, шляхом масштабного будівництва нових транспортних шляхів постачання енергоресурсів, які минають будь-які транзитні країни, та поступовому розвитку технологій виробництва і транспортування зрідженого природного газу, вирішує проблему диверсифікації типів та джерел енергоресурсів.
Таким чином, і Росія, і інші пострадянські країни поступово приходять до визнання необхідності переходу енергетичних відносин до єдиних, прозорих економічних принципів енергетичних взаємовідносин, що можна вважати основою забезпечення енергетичної безпеки. Однак в більшості випадків такі процеси відбуваються достатньо складно, з намаганнями розвязати протистояння не тільки економічними, а і політичними методами, що не сприяє підвищенню рівня енергетичної безпеки. В той же час, як показано в роботі [6], Росія і ЄС мають спільну позицію щодо забезпечення енергетичної безпеки, саме як спільної відповідальності залежних один від одного виробника та споживача енергоресурсів. Країни ЄС намагаються гарантувати таку відповідальність з боку Росії прямим доступом своїх компаній до її енергетичних активів та компенсувати його відповідними інвестиційними коштами, оскільки Росія бачить в цьому економічну неадекватність такого роду гарантій і вимагає прямого доступу до активів розподілу енергетичних потоків - доступу до внутрішніх енергетичних ринків країн ЄС, що, на її погляд, і повинно забезпечити високий рівень інтеграції Росії і ЄС. Але практика дій Росії щодо країн СНД (України та Білорусі) свідчить, що посилення енергозалежності породжує ще більшу кількість проблем, тобто, якщо за існуючого рівня взаємозалежності виникають загрози енергетичній безпеці, то при його підвищені уникнути їх тим більше неможливо.
2. Вирішення енергетичних проблем на прикладі країн Європи
2.1 Природне електропаливо Данії
Данія, одна з найдавніших держав Північної Європи. До її складу також входять Фарєрські острови і Гренландія. Столиця держави - місто Копенгаген.
Площа Данії складає близько 43 тис. кв. км., а населяє її 5,12 млн. чоловік. Це одна з найменших європейських країн.
На кожного жителя Данії припадає 0,6 кВт встановленої потужності електростанцій. Іншими словами, країна посідає перше місце у світі за цим показником. Водночас у Данії розповсюджені технології з використанням екологічно чистих джерел енергії, які відновлюються у сільсько?/p>