Юрій Яновський

Сочинение - Литература

Другие сочинения по предмету Литература

легендарні герої, але перед цим вони вдосталь намандрувалися по світу. Остюк дипломатом (чи емігрантом) у Парижі, Марченко на півночі золотошукачем. Про це розповідь в останніх трьох розділах. Відбувається осмислення своєї поразки і власне трагедії народу. Душі героїв стомлені й спустошені, їх навіть не цінують як колишніх бійців (так не шанували довгий час. немічні нащадки патріотів України Мазепу, Бандеру), Про це мала бути восьма пісня. І життя довколишнє не таке прекрасне, як колись мріялося перед боями. Немає причин для оптимізму. Як покручене бурею дерево стоїть Остюк, колишній стрункий і міцний кіннотник, перед друзями. З болем оглядається довкола і бачить: Голий безводний степ оточує заводи і шахти. Ні води, ні дерева. Хліборобів ковтнула вигідніша, не хліборобська праця... Де та рука, що насадить тут зелений і запашний сад? Багаті і врожайні поля?. Біль, розчарування вчуваються і в зізнаннях Галата: Я хочу жити і відчувати, що я є господар усього в країні. На цьому тлі фальшиво сприймається патетична промова Шахая.

Як бачимо, в Чотирьох шаблях молодий Юрій Яновський проявив добру обізнаність із реальним станом речей, він досить помірковано роздумує над тим, що ж одержав народ після переможних боїв під червоним прапором. Але художнє витлумачення цих болючих проблем залишає на потім, про що пише в післяслові. У самому ж творі він зосереджується на іншому.

Із мріями про краще майбутнє поринули в нестримну стихію боротьби за визволення Шахай, Остюк, Галат і Марченко, брати Виривайли. Не раз вони відчайдушне кидалися в бій із піснею червоного прапора красна зоря обійде із нами далекі моря. Як згадує Г. Костюк, Юрій Янсвський у розмові з ним так пояснював ідейну спрямованість Чотирьох шабель: ...я пишу щось більше, ніж більшовицька партизанщина. Я пишу про великий стихійний вибух віками поневоленого народу. Більшовицька партизанщина лише частка його. А народ у своїй цілості має свою історію, свою культуру, свою поезію, звичаї. Не завжди це покривалося більшовицькою партизанщиною. Але й покривалося. Мій Галат, Санька Шворень і багато

інших пролетарі, робітники. Але вони сини свого великого народу.

Як бачимо, наприкінці 20-х рр. Юрію Яновському поталанило яскравими романтичними фарбами передати стихію, дух визвольної боротьби українського народу, спробувати правдиво відтворити і пореволюційну дійсність. Придивімося уважно до останніх сторінок роману. Комуністи, наперед! прошепотів Остюк. Зайшли до кліті. Кліть рушила. Вони повисли в чорній мряці. Вітер свистів внизу. На поясах у них блимали лампи. Друзі падали вглибину, наче вирушали із своєї планети в путь поміж вічних зір (курсив Р. М.). Це символічна картина. В ній передбачення Яновським майбутнього України, котре, як бачимо зараз, справдилося.

Романтик Юрій Яновський, як і Довженко чи Хвильовий, теж був фанатиком-мрійником, коли починав пізнавати світ, але потім, як свідчить роман Чотири шаблі, прозрів і глибоко розчарувався. Однак про це він уже ніколи не міг розказати нам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Яновський Ю. Твори: У 5 т. К., 19821983.

2. Яновський Ю. Чотири шаблі: Романи. Оповідання.К., 1990.

3. Яновський Ю. Поворот // Оповідання. Романи. Пєси. К., 1984.

4. Лист Ю. Яновського до М. Хвильового // Новини кіноекрану. 1989. № 6.

5. Яновський Ю. Тоді дмухав трамонтан: (Із подорожніх нотаток письменника) // Україна. 1984.

6. І як нам мало треба...: Листування з дружиною // Єлиса-вет. 1993. 14 жовтня.

7. Лист у вічність: Спогади про Юрія Яновського. К., 1980.

8. Жевченко-Яновська Т. Карби долі//Київ. 1985. № 3.

9. Островський Г. Все, що залишилось... // Вітчизна. 1993. № 34.

10. Плачиндо С. Юрій Яновський: Біографічний роман. К., 1986.

11. Бабишкін О. Кіноспадщина Юрія Яновського. К., 1987.

12. Костюк Г. Лицар культури нації; Маланюк Є.. Юрій Яновський // Єлисавет. 1992. 19 серпня.

13. Панченко В. ...І думав я не тільки те, що написав у книжках: (Перечитуючи молодого Юрія Яновського) // Магічний кристал. Кіровоград, 1995.