Шляхи підвищення ефективності виробництва
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
ачає техніко-економічний рівень виробництва на підприємстві в цілому, індивідуальний ступінь відповідності показників машини до мінливих умова виробництва на конкретному робочому місці. Якщо при оцінці рівня суспільного морального зносу парку машин у цілому виявиться потреба в підвищенні технічного рівня виробництва, тобто усуненні суспільного морального зносу другого роду шляхом реконструкції, технічного переозброєння або нового будівництва, то усунення індивідуального морального зносу конкретних обєктів варто відкласти до завершення заходів корінного відновлення, оскільки індивідуальний знос обєктів може змінитися. Така зміна призведе до зміни черговості виконання заходів відновлення конкретних обєктів.
Як випливає з визначення, капітальний і поточний ремонт не може поліпшити основні фонди, а тільки їхній стан. Жоден вид ремонту, на відміну від заміни, не може цілком усунути фізичний знос, і завжди має місце непереборний залишковий знос ОВФ. Виходячи з цього, можна стверджувати, що в останній редакції Закону України Про оподаткування прибутку ігнорується це найважливіше положення і спотворюється як облік, так і планування розвитку технічної бази. П.8.7 зазначеного Закону говорить: поточний і капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переозброєння й інше поліпшення основних фондів, тобто в даному пункті ремонт трактується як поліпшення основних фондів. У звязку з цим, витрати на ремонт у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів за станом на початок звітного періоду будуть віднесені на збільшення балансової вартості ОВФ. Тут має місце очевидне протиріччя. Ніякий ремонт не може підвищити реальну ринкову вартість обєкта до величини її первісної вартості, а тим більше перевищити її. Отже, балансова вартість буде все більше відхилятися від реальної ринкової і, у кінцевому рахунку, втратить звязок з фактичним станом ОВФ. Більш того, таке значне зростання витрат на ремонт може знизити ринкову вартість обєкта до рівня нижче ліквідаційної. Це говорить про те, що обєкт, який потребує таких витрат на ліквідацію морального і фізичного зносу, не потрібний нікому, він втратив свою споживчу вартість. Очевидно, це і є вартісна границя, що визначає термін корисного використання обєкта. Необхідно відзначити, що термін термін корисного використання неодноразово застосовується стандартами бухгалтерського обліку, однак немає його досить чіткого визначення. Визначення, приведене в стандартах, не дозволяє побудувати методику його розрахунку. Так, наприклад, якщо підприємство придбало устаткування для виконання конкретного замовлення, після чого це устаткування буде продано, орієнтуватися на очікуваний обсяг випущеної на цьому устаткуванні продукції очевидно не можна, тому що розрахована на такій основі норма амортизації неприйнятна.
Орієнтації на очікуваний період часу неясно, які ж фактори повинні бути враховані при розрахунку даного показника. Він не може цілком відповідати поняттю нормативний термін служби устаткування уже хоча б тому, що немає відповідних галузевих міністерств, які б займалися розрахунком і затвердженням даного показника. Старі нормативи поступово втрачають свою актуальність з появою нових видів і типів устаткування, що не відповідає вимогам застарілої класифікації. Підприємства-виробники зараз вкрай рідко вказують у паспортних даних устаткування показники, що відображають його довговічність. Немає методик визначення терміну корисного використання з урахуванням умов експлуатації устаткування, включаючи рівень кваліфікації працівників; не відпрацьовані методи обліку рівня морального зносу техніки; не встановлений точний характер звязку змінності роботи устаткування з тривалістю терміну корисного використання, тим більше з урахуванням впливу морального зносу, що може наступити раніш за фізичний. На рис.1.5 приведено схему, яка відображає звязок суспільного зносу обладнання через ринковий механізм з виникненням індивідуального зносу обладнання підприємства в конкретних умовах виробництва. Такий підхід дозволяє трактувати суспільний знос як втрату ринкової вартості обєкта, а індивідуальний як втрату корисності його для власника у процесі виробництва.
При виборі методу визначення терміну корисного використання можна керуватися даними заводу-виробника, отриманими шляхом проведення іспитів. Однак такий метод орієнтований, у першу чергу, на облік рівня фізичного зносу. Крім того, ремонт як спосіб усунення фізичного зносу не обмежений технічними можливостями і може продовжуватися нескінченно шляхом заміни послідовно усіх вузлів і деталей. Очевидно, що межа, за якою проведення чергового ремонту недоцільне, може бути тільки економічною [2]. Якщо врахувати, що моральний знос техніки може наступити пізніше або раніше такої межі, то він може або відбитися на термінах корисного використання, або ні. На жаль, не обґрунтована теоретично методика визначення рівня морального зносу і співвіднесення його з термінами служби устаткування.
Передчасна заміна призведе до втрати вкладеного в засоби виробництва суспільної праці, зволікання буде означати втрату можливих економічних результатів від усунення морального зносу.
Найбільш повно такий підхід відображений у методиці, запропонованої
Р.З. Акбердіним [2], де економічна доцільність заміни застарілої техніки сучасною обґрунтована з урахуванням ефективнос?/p>