Шляхи вирішення конфліктних ситуацій
Контрольная работа - Психология
Другие контрольные работы по предмету Психология
начається характером влади. Безглуздими є спроби ліквідувати глибинні причини соціальних антагонізмів, є можливість впливу на специфічне протікання конфлікту, чим можна революційні перевороти перетворити в еволюційні зміни.
загальна теорія конфлікту (К. Боулдінг). Конфлікт загальна категорія, яка притаманна всьому живому та неживому світу, виступає базовим поняттям для аналізу процесів соціального, фізичного, хімічного та біологічного середовища. Всі конфлікти мають загальні функції, якості та тенденції виникнення, протікання та вирішення. В людській природі закладене прагнення до постійної боротьби із собі подібними, до насилля. Проте конфлікти треба долати, суттєво обмежувати. В теорії розглядається дві моделі конфлікту статична та динамічна.
Напрямки дослідження конфлікту в політології
На відміну від психології та соціології, де концепції конфлікту стали класичними, в політології їх безпосередньо виокремити складно. Часто політичними називають теорії Козера, Боулдінга та Дарендорфа. Проте все ж таки можна виділити три напрямки дослідження:
теорія політичних груп (В.Парето, Г.Моска, Ж.Сорель, Ф.Оппенгеймер, А.Бентлі). Парето створив теорію еліти. Боротьба між елітами та їх зміна є сутністю будь-якого суспільства. Моска вважав важливим поділ суспільства на два класи: пануючий та неорганізована більшість. Реальна влада завжди в руках панівного класу, проте завжди існують сили, що прагнуть змінити прядок, що призводить до соціальних конфліктів. Сорель протиставляв стихійний ірраціональний рух мас організованій політичній боротьбі, а насилля силі. Лише за допомогою насилля та соціальних конфліктів робітничий клас може реалізувати свої прагнення. Оппенгеймер прийшов до висновку, що не економічні причини призвели до виникнення державності, а правові. Частина суспільства захопила владу за допомогою насилля, створила правовий інститут державу для утримання в покорі решти. В ході еволюції суспільства змінюється форма насилля, але сутність держави залишається незмінною. А.Бентлі розглядав політичну групу, можливість реалізації її інтересів.
теорія політичної стабільності (Дж.Блондел, Д.Істон, С.Ліпсет, Д.Сандерсом). Головна увага приділяється вивченню факторів недопущення конфліктів в сучасному суспільстві. Дж.Блондел запропонував трьохвимірну політичну систему (демократія-диктатура-радикально-консервативна та ліберально-авторитарна вісі) на відміну від дихотомії (демократія-диктатура). На думку Д.Істона обєктами підтримки політичної системи є політична влада, режим та політична спільність. За Ліпсетом стабільні ті системи, що володіють досвідом “неперервного продовження політичної демократії”. Демократична стабільність визначається певним рівнем охорони здоровя, індустріалізації, урбанізації суспільства. За Д.Сандерсом всі дестабілізуючі події розглядаються як відхилення від системи специфічної “нормальності”, яка відрізняється від країни до країни, від періоду до періоду.
етнополітичні теорії (М.Гектер, Т.Нейрн, Дж. Ротшильд). Гектер повязує проблеми нерівномірності соціально-економічного розвитку з етнічними відмінностями населення держави. За думкою Нейрна етнонаціональний конфлікт результат навязування менш розвинутим регіонам країни зразків розвинутого центра. Ротшильд відвів домінантне положення політичним факторам в генезисі етнонаціональних конфліктів.
2. Засоби позитивного впливу на підлеглого, що перебуває у стані фрустрації
Фрустрація (від лат. frustratio - розлад (планів), катастрофа (задумів, надій)) використовують у двох значеннях:
а) акт блокування чи переривання поводження, спрямованого на досягнення значущої мети (тобто фрустраційна ситуація);
б) емоційний стан людини, який виникає після невдачі, незадоволення якоїсь сильної потреби, докорів з чийогось боку; психологічна реакція організму, повязана з емоційним розладнанням, яке викликане неочікуваними перешкодами (реальними чи уявними). Зазначений стан супроводжує виникнення сильних емоцій: ворожості, гніву, провини, досади, тривоги.
Якщо напруга, яка виникла у людини при наявності зовнішнього (фрустрація) або внутрішнього (психологічний конфлікт) фактора отримує розрядку в поведінці, яка повязана з реалізацією мети, то це "позитивна реакція".
Людина, яка відчуває фрустрацію, може видавати цілий спектр реакцій, не враховувати які в процесі спілкування просто неможливо.
Агресивні реакції реакції, спрямовані не на причину, а на привід, перешкоду, яка виникла раптово. Людина часто шукає "козла відпущення" й зриває на ньому свою досаду.
Екстрапунітивні реакції це агресивні реакції, спрямовані на предмети і сторонніх людей, які ніби відповідальні за невдачу, збій, перешкоду. Такі реакції супроводжуються роздратуванням, гнівом, обуренням.
Інтрапунітивні реакції такі, коли субєкт може визнати, що він сам є причиною фрустрації. Тоді його агресивність супроводжується соромом, відчуттям провини, муками сумління.
Неагресивні реакції. Фрустрація не завжди викликає агресивність. Вона може призвести до різних поведінкових реакцій.
Реакція втечі це відмова від досягнення мети, від подолання перешкод. Втеча може бути чисто психічною. Людина відмовляється читати листи від певних осіб, читати газети, цікавитися політикою, уникає участі в якомусь виді діяльності тощо.
Реакція виправдання варіант реакції втечі, повязаний зі словесним виправданням, самопоясненням.
Реакція фік