Будова і склад ґрунтів
Информация - Геодезия и Геология
Другие материалы по предмету Геодезия и Геология
?изонту. За цією ознакою виділяють сильно-, середньо- і слабкопідзолисті ґрунти. Серед чорноземів за потужністю гумусного горизонту виділяють неглибокі, середньоглибокі, глибокі і надглибокі види, а за вмістом гумусу мало-, середньо і багатогумусні.
Підвиди ґрунту виділяють у випадку наявності супутнього процесу (засолення, оглеєння). За ступенем розвитку супутнього процесу серед чорноземів виділяють слабко- , середньо- і сильносолонцюваті ґрунти.
На різновидності ґрунти поділяють за механічним складом (піщані, супіщані, легкосуглинкові тощо.
Розряд ґрунту група ґрунтів, які утворилися на однорідній породі (морені, водно-льодовикових пісках, лесах, вапняках тощо).
Таким чином, повна назва будь-якого ґрунту складається з ряду таксонів і тому є громіздкою. Одночасно вона дає велику інформацію про склад, властивості і якість ґрунту.
Нижче приведена назва двох ґрунтів, поширених в Україні:
Тип - чорнозем - сірий лісовий
Підтип - звичайний - темно-сірий
Рід - високоскипаючий - залишково-карбонатний
Вид - середньогумусний - глибокий
Підвид - слабкосолонцюватий -
Різновидність - важкосуглинковий - легкосуглинковий
Розряд - на лесі - на лесовидному суглинку
У навчальній літературі назви ґрунтів складаються з назви чотирьох таксонів: типу, підтипу, виду і різновидності.
Ґрунтознавці США за участю бельгійських вчених в 1960 році розробили класифікацію ґрунтів, що базується не на генетичних особливостях різних типів ґрунтів, а на морфологічних ознаках деяких горизонтів ґрунтових профілів, які було названо діагностичними. По їх присутності чи відсутності виділяються вищі рівні класифікації, так звані головні порядки, які по фізико-хімічним і морфологічних ознакам підрозділяються на більш низькі рівні класифікації. Водночас була розроблена нова дуже складна номенклатура.
Американська класифікація була розроблена як загальносвітова. Ця класифікація та продумана методика діагностування ґрунтів визвали зацікавленість ґрунтознавців багатьох країн, але ігнорування факторів ґрунтоутворення причиняло деякі незручності. Тому представники деяких національних шкіл продовжували придержуватись своїх поглядів на класифікацію ґрунтів.
В ситуації, що склалася, експертами ФАО було запропоновано компромісну систематику і розроблено номенклатуру ґрунтів на основі коренів латинських і грецьких слів, а також термінів різних національних шкіл. В систематиці ФАО ґрунти групуються по переважаючому фактору ґрунтоутворення, по характеру ґрунтоутворюючих процесів. Також зроблена спроба урахувати тривалість еволюції ґрунтів. Визначення ґрунтів здійснюється за принципом, що запропонували американські ґрунтознавці у відповідності з діагностичними горизонтами.
Не зважаючи на еклектичність, систематика ФАО складає основу для узагальнення досвіду різних наукових шкіл, що необхідно для оцінки земельних ресурсів Світу.
Діагностика ґрунтів сукупність ознак ґрунтів, по яким їх можливо виділити та віднести до якої-небудь таксономічної одиниці. При діагностики ґрунтів використовують морфологічні ознаки ґрунтів, результати хімічних та фізико-хімічних аналізів (валовий хімічний склад, склад гумусу, поглинуті основи, ємкість поглинання, рН та інші показники по ґрунтовому профілю.
Висновок
В процесі виконання роботи ми розглянули:
- фазовий склад ґрунтів;
- морфологію ґрунтів, а саме:
- ґрунтовий профіль і генетичні горизонти;
- забарвлення ґрунту;
- гранулометричний склад ґрунту;
- структуру ґрунту;
- класифікацію, номенклатуру та діагностику ґрунтів.
Література
- Ковриго В.П., Кауричев И.С. Почвоведение с основами геологии. М.: Колос, 2000. 416 с.
- Добровольский В.В. География почв с основами почвоведения. М.: ВЛАДОС, 1999. 384 с.
- Чорний І.Б. Географія грунтів з основами ґрунтознавства: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1995. 240 с.
- Лозе Ж., Матье К. Толковый словарь по почвоведению: Пер. с франц. М.: Мир, 1998. 398 с.
- Атлас почв Украинской ССР / Под ред. Н.К.Крупского, Н.И. Полупана. К.: Урожай, 1979.
- Веденичев П.Ф. Зкмельные ресурсы Украинской ССР и их хозяйственное использование. К.: Наукова думка 1979.
- Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. К.: Либідь, 1993. 300 с.
- Білявський Г.О., Фурдуй Н.С. Практикум із загальної екології. К.: Либідь, 1997.
- Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування. Львів: Новий світ, 2003. 248 с.
- Лабораторний та польовий практикум з екології / Під. ред. В.П. Замостяна, та Я.П. Дідуха. Київ: Фітосоціоцентр, 2000. 216 с.
- Перельман А.И. Геохимия биосферы. М.: Наука, 1973. 168 с.
- Якушова А.Ф., Хаин В.Е., Славин В.И. Общая геология. М.: Изд. МГУ, 1988. 448 с.