Брест-літовський договір
Информация - История
Другие материалы по предмету История
олюціонери після приходу до влади. Німеччині ж цей світ був необхідний вже тому, що в 1917г. вона не володіла потрібними силами для ведення війни на 2 фронти. Зробивши ставку на революцію в Росії, Німеччина в критичні для тимчасового уряду тижні підтримала ленінську групу, допомогла їй і іншим “пораженцам”проехать через Німеччину до Швеції, отримала згоду шведів на проеэд емігрантів до фінської межі. Звідти залишалося зовсім вже близько до Петрограду. Недивно, що що відбувся в жовтні 1917г. переворот не був для неї несподіванкою; справедливо чи ні, німецький уряд дивився на те, що відбулося як на справу своїх рук.
Але Німеччина ніколи з такою легкістю не змогла б досягти своїх цілей, якби її інтереси не співпали у ряді пунктів з програмою ще однієї зацікавленої сторони: російських революціонерів-пораженців, найвпливовішим крилом яких було ленінське (більшовики). У чому ж співпали інтереси Німеччини і революціонерів в цьому питанні?
Як і німецький уряд ленінська група була зацікавлена в поразці Росії. Як і німецький уряд більшовики бажали розпаду Російської імперії. Німці хотіли цього ради загального ослаблення післявоєнної Росії. Революціонери, серед яких багато хто вимагав відділення від Російської імперії околиць ще і по національних міркуваннях, дивилися на зростання національних сепаратистських тенденцій (націоналізм малих націй) як на явище, що знаходилося в прямому звязку з революційним рухом.
Співпадаючи в одних пунктах, цілі Німеччини і революціонерів у війні розходилися в інших. Німеччина дивилася на останніх як на підривний елемент і розраховувала використовувати їх для виведення Росії з війни. Утримання соціалістів у влади не входило в плани німецького уряду. Ті ж дивилися на допомогу, запропоновану німецьким урядом, як на засіб для організації революції в Росії і Європі, перш за все в Германії. Але революціонери знали про німецькі “империалистических”планах. При цьому, кожна із сторін сподівалася переграти іншу. Зрештою, в цій грі перемогла ленінська група.
Програма радянських соціалістів була абстрактна: революція. Програма Леніна була конкретна: революція в Росії і власний прихід до влади. Як людина, підлеглий власної мети, він приймав все те, що сприяло його програмі, і відкидав, що заважало. Якщо Четверний союз пропонував допомогу, то постільки, поскільки ця допомога сприяла приходу Леніна до влади, вона повинна бути прийнята. Якщо ця допомога могла виявлятися на умовах проголошення Леніном певної політичної платформи, то постільки, поскільки ця платформа сприяла досягненню основної мети: приходу Леніна до влади, вона повинна бути прийнята і оголошена. Німців цікавив сепаратний мир з Росією? Ленін зробив гасло негайного підписання миру і припинення війни основним пунктом його програми. Німці хотіли розпаду Російської імперії? Ленін підтримав революційне гасло самовизначення народів, що допускало фактичний розпад Російської імперії.
Потрібно віддати належне Леніну. Він виконав дане уряду обіцянка в перший годинник приходу до влади: 26 жовтня па зїзді Рад він зачитав відомий декрет про світ. Для Антанти тому роль Німеччини в жовтневому перевороті була очевидна. Вже 27 жовтня (9 листопада) лондонські газети, та і самі німці не могли довго зберігати мовчання, заявляючи, що російська революція не випадковий успіх, а природний результат німецької політики. 9(22) листопада, виконуючи ще один пункт угоди між більшовиками і Німеччиною, Троцький, як нарком закордонних справ, заявив про наміри радянського уряду опублікувати секретні дипломатичні документи. Теоретично публікація таємних договорів завдавала збитку як центральним державам, так і Антанті. Але оскільки секретні договори, що мали відношення до першої світової війни, були, природно, поміщені Росією з союзниками Францією і Англією, а не з Центральними державами, останні залишалися у виграші. 14(27) листопада німецьке Верховне командування дала своя згода на ведення офіційних переговорів про світ з представниками радянської влади. Початок переговорів був призначений на 19 листопада (2 грудня), причому в заяві від 15(28) листопада радянський уряд вказав, що у разі відмови Франції, Великобританії, Італії, США, Бельгії, Сербії, Румунії, Японії і Китаю приєднатися до переговорів “ми вестимемо переговори з німцями одни”,т.е. заявило про підписання сепаратного миру з країнами Четверного блоку. 20 листопада (3 грудня) російська делегація (28 чоловік) прибула в Брест-літовськ,где поміщалися ставка головнокомандуючого німецьким Східним фронтом. Як місце для ведення переговорів Брест-літовськ був вибраний Німеччиною. Очевидно, що ведення переговорів на окупованій німцями території влаштовувало німецький і австрійський уряди, оскільки перенесення переговорів в нейтральне місто, наприклад до Стокгольма, вилилося б в міжсоціалістичну конференцію, яка могла б звернутися до народів “через голови урядів” і визнати, наприклад, до загального страйку або громадянської війни. В цьому випадку ініціатива з рук німецьких і австро-угорських дипломатів перейшла б до російським і європейським соціалістам.
З радянського боку делегацію очолювали три більшовики (А.А. Іоффе, Л.Б. Каменев, і Г.Я. Сокільників) і два лівих эсэра (А.А. Біценко і С.Д.Масловський-мстіславський). З німецького боку переговори повинна була вести група військових на чолі з генералом Гофманом. Російська делегація наполягала на укладенні миру без анексії і контрибуцій. Гофман як би не заперечував, але за умови згоди на ці вимоги ще