Боротьба козацтва проти турецько-татарської агресії в кінці XVI – першій половині XVII ст.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?внокомандуючий. Кримському хану належали також і судові повноваження: він призначав кадіїв (суддів); мав право помилування; присуджував до страти, але тільки за рішенням Дівану. Установча функція хана як глави держави укладалася в тім, що він мав право призначення і зняття з посади вищих посадових осіб (калги, нуреддина, сераскирів, візира, муфтія, скарбника та інших).
Ханом міг бути тільки представник ханського роду Гірею чингізид. Влада передавалася в спадщину старшому сину, відповідно до чингізидського торе. Водночас в роботі відзначається, що з початку XVI століття в наслідування ханського престолу стала втручатися Османська імперія, призначаючи і знімаючи з посади хана; аналізуються причини такого втручання, які вбачаються в тому, що в першій половині XVI сторіччя Османська імперія завоювала Мекку, а султан Туреччини відвіз халіфа й одержав “ключі від Кааби і плащ пророка” і внаслідок цього став сприйматися в мусульманському світі як намісник Пророка на землі. Найвище релігійне визнання турецького султану відкрило йому можливість впливати на вибір кандидатури Кримського хана. Цей вплив не поширювався на політико-організаційну діяльність хана в середині ханства і поза його межами.
Узяття Константинополя зробила османську державу могутньою державою. Це була вже не орда в 50 000 чоловіків і жінок; це була держава, здатна виставити армію в 250 000 осіб, зберігаючи в той же час сильні гарнізони в різних місцях великої території.
Таке зростання чисельності турок пояснюється легкістю, з якою вони асимілювали інші народності, тюркські племена Анатолії, греків, словян; з середовища останніх турками ставали все ті, хто погоджувався пожертвувати релігією заради придбання привілейованого положення а таких було чимало. Балканські народи повинні були платити податок не тільки грошима (джизє), але і дітьми (девширме), з яких після звернення в іслам виховували яничар і капи-кулу, - особистих рабів султана. Батьки часто самі добровільно віддавали своїх дітей турецьким чиновникам, оскільки при дворі раби досягали іноді дуже високого положення. Походження від християнських батьків аніскільки не заважало карєрі. Так, великим візиром при Мехмеді II був Махмуд-паша, син православних серба і гречанки. При Сулеймані Кануні великим візиром був також колишній раб Мехмед-Паша Соколлу (Соколович).
Зміна фізичних рис турок прискорювалося тим, що гарем турок здебільшого складався з полонянок європейського або кавказького походження. У політичному і культурному відношенні завойовники Константинополя теж далеко не були османською ордою; вони були великою державою зі складною адміністрацією і складним характером життя. Власно турки складали в ньому привілейований, переважно військовий, також чиновницький прошарок, але зовсім не замкнуту касту. Виключно з них призначалися адміністратори і судді; вони ж були армією.
Військової повинності для скорених християнських народів османи ніколи не вводили, хоча брали іноді допоміжні загони у васальних народів. Багато турків отримували у вигляді нагород або іншим способом набували значних земельних володінь (чифліки) і були великими землевласниками, що господарювали в своїх маєтках за допомогою кріпосницької праці підвладного християнського населення.
Поряд з ними зявилися і дрібні землевласники-селяни, частиною турки, але по перевазі греки, серби або болгари, що прийняли іслам. Втім, і положення завойованих християнських народів під владою османів (окрім, зрозуміло, рабів) було, особливо спочатку, не особливо важким, ймовірно, дещо легшим, ніж положення нижчих класів народу в тодішній Західній Європі. Скорені народи були цінні для турок як платники податків; позбавляти їх можливості працювати за більш менш нормальних умов не мало сенсу.
Османи свідомо зберігали місцеве самоврядування підвладної райї; про релігійні переслідування вони і не думали. Негайно після узяття Константинополю Мехмед запропонував грецькому духівництву вибрати нового патріарха (колишній був убитий під час облоги) і негайно затвердив обраного. Для його охорони була приставлена варта з яничар, що відразу додало йому характер турецького чиновника. Патріарх разом з собором набув значення верховного управління над греками і суду в суперечках між ними. Вони могли призначати грекам покарання, до страти включно, і османська влада зазвичай без заперечень виконувала їх. Так само поступали турки і з іншими народами. Цим вони легко примиряли їх на початку зі своєю владою, але церква ставала силою, яка згодом немало сприяла звільненню цих народів. У перші сторіччя турки майстерно сіяли розбрати між греками і сербами, сербами і болгарами за допомогою окремих привілеїв на користь то однієї, то іншої народності.
Не дивлячись на безперечну хоробрість османських солдатів, військове мистецтво і організація армії стояли так невисоко порівняно з військовим мистецтвом європейців, що тільки значна чисельна перевага давала можливість османам отримувати свої гучні перемоги; так, в другій битві на Косовім полі чисельність армії Хуняді визначається в 30 000 вояків, тоді як османська армія досягала 150 000; і все-таки битва тривала 3 дні і не менше 30 000 турок залишилися на місці битви. У морській битві з Генуєю під Константинополем навіть значна перевага сил не допомогла туркам. Поки можливі були завоювання, що примушували народ напружувати всі свої сили, доти Османська імперія могла зберігати своє існування; але достатніх внутрішніх сил для кул?/p>