Франций
Информация - Химия
Другие материалы по предмету Химия
тивних тропах, сподiваючись знайти ека-цезiй серед продуктiв розпаду сусiднiх iз ним елементiв.
У 1913 роцi англiйський радiохiмiк Дж.Кренстон повiдомив, що вiн помiтив у одного з iзотопiв актинiю слабке альфа-випромiнювання (поряд з характерним для цього iзотопу бета-випромiнюванням). Учений припускав, що при цьому може утворитися iзотоп елементу №87. Через рiк подiбнi результати були отриманi австрiйськими радiохiмiками Мейером, Гессом i Панетом, що знайшли при дослiдах з iзотопом актинiю незванi альфа-частинки. Цi частки утворяться при альфа-розпадi звичайно бета-активного 227Ас, писали вони, ...продуктом розпаду повинен бути iзотоп елементу №87. Але припущення ще не науковий факт, тим бiльше, що для сумнiвiв було чимало основ: по-перше, помiчене альфа-випромiнювання було настiльки слабким, що не виходило за межi можливих погрiшностей експерименту: по-друге, дослiджуваний препарат актинiю цiлком мiг мiстити домiшки, проживаючого поруч протактинiю, що здатний випромiнювати альфа-частинки i тому мiг легко ввести вчених в оману. Хоча цi дослiдники, як зясувалося пiзнiше, знаходилися на правильному шляху, до вiдкриття елементу № 87 було ще далеко цiСФi подii залишалося чекати рiвно чверть столiття...
У 1925 роцi англiСФць РЖ.Фрiенд вирiшив вiдправитися в Палестину, щоб вивчити води Мертвого моря, багатi лужними металами. Уже кiлька рокiв назад, писав вiн, менi спало на думку, що якщо ека-цезiй здатний до постiйного iснування, то його можна буде знайти в Мертвому морi. Що ж, iдея ця не позбавлена була змiсту, але скiльки не намагався вчений знайти рентгеноспектральним аналiзом хоча б слiди елементу № 87, бажаних результатiв вiн так i не домiгся.
За допомогою спектроскопу намагалися виявити невловимий елемент i багато iнших дослiдникiв; адже саме вiн допомiг вiдкрити рубiдiй i цезiй найближчих родичiв елементу № 87 по лужному сiмейству. Не тiльки концентрати морських солей, але i крупицi найрiдших мiнералiв, зола грибiв i попiл сигар, спалений цукор i кiстки викопних тварин здавалося б, усi потенцiйнi власники атомiв ека-цезiю зявлялися перед обСФктивом спектроскопу, але прилад знову й знову засмучував експериментаторiв.
Однак у вчених, що шукали ека-цезiй, було не тiльки засмучення, але i радiсть, часто, щоправда, передчаснi: деякi iх вiдкриття, яскраво спалахнувши спочатку, при перевiрцi виявлялися помилковими i тому швидко закривалися. Так, у 1926 роцi в пресi зявилося повiдомлення англiйських хiмiкiв Дж.Дрюса i Ф.Лоринга про те, що вони нiбито спостерiгали лiнii 87-го елементу на рентгенограмах сульфату марганцю i дали йому назва алкалiнiй. Через три роки американський фiзик Ф.Аллiсон опублiкував данi своiх магнiтооптичних дослiджень, що дозволили йому, як вiн думав, знайти слiди шуканого елементу в малопоширених мiнералах лужних металiв самарскитi, поллуцитi i лепiдолiтi. На честь свого рiдного штату вчений пропонував назвати 87-й вiргiнiСФм. У 1931 роцi його спiввiтчизникам Дж.Пепiшу i Е.Вайнеру начебто б удалося спектроскопiчним методом пiдтвердити наявнiсть лiнiй вiргiнiю в самарскiтi, але незабаром зясувалося, що причиною появи незнайомих лiнiй був дефект кальцитового кристалу, встановленого в спектроскопi, яким користувалися вченi.
У 1937 роцi румунський хiмiк Г.Хулубей заявив, що ека-цезiй знайдений iм у поллуцитi, i запропонував iменувати новий елемент молдавiСФм. Але нi алкалiнiю, нi вiргiнiю, нi молдавiю не довелось зайняти вакантну клiтинку в лiвому нижньому кутi перiодичноi таблицi.
Продовжували пошуки i прихильники радiоактивного напрямку. Ще в 1925 роцi одеський хiмiк Д.Добросердов висловив на сторiнках Украiнського хiмiчного журналу розумiння про фiзичнi i хiмiчнi властивостi ека-цезiю, пiдкресливши, зокрема, що вiн неодмiнно повинний бути досить радiоактивним елементом. Але вчений при цьому помилково припустив, що радiоактивнiсть калiю i рубiдiю обумовлена домiшками 87-го елементу, який вiн пропонував назвати руссiСФм, якщо честь вiдкриття випаде на долю вчених-росiян.
Роком пiзнiше цiкавi результати удалося одержати вiдомим радiохiмiкам О.Гану (Нiмеччина) i Д.Хевеши (Угорщина). Ретельне дослiдження радiоактивних рядiв деяких iзотопiв актинiю показало, що при альфа-розпадi одного з них утворюСФться iзотоп ека-цезiю, щоправда, з кожного мiльйона атомiв вихiдноi речовини можна одержати лише кiлька атомiв 87-го елементу.
Така була ситуацiя в науцi до 1938 року, коли в пошуки ека-цезiю включилася Маргарет Пере спiвробiтниця паризького РЖнституту радiю, учениця Марii Склодовськоi-Кюрi. Насамперед Пере вирiшила повторити вже на той час давнi експерименти Мейера, Гесса i Панета. Недарма кажуть, що часто в науцi нове це добре забуте старе. Пiдтвердженням цього може служити iсторiя вiдкриття елементу № 87.
Проробивши дослiди, Пере, подiбно своiм попередникам, знайшла присутнiсть тих же альфа-частинок. Необхiдно було довести, що iх джерелом СФ не домiшки протактинiю, а актинiй. Провiвши воiстину ювелiрне очищення актинiю вiд усiх можливих домiшок i дочiрнiх продуктiв (тобто продуктiв його радiоактивного розпаду), а потiм дослiджувавши отриманий найчистiший препарат актинiю, Пере зясувала, що iзотоп цього елементу з масовим числом 227 маСФ радiоактивну вилку, або, iнакше кажучи, здатний розпадатися по двох напрямках з випромiнюванням бета- i альфа-частинок. Правда, зуби у цiСФi вилки виявилися далеко не однаковими: лише в 12 випадках з тисячi ядра ?/p>