Формування політики антикризового фінансового управління підприємством
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
ча внутрішньої самооцінки і прогнозування свого стану з погляду виконання властивих їм виробничих функцій, уживання заходів захисту цих функцій, тобто забезпечення фінансової безпеки виробництва від різних проявів зовнішнього і внутрішнього походження, що впливають на потенціал підприємства, створення системи моніторингу індикаторів безпеки, обґрунтування і встановлення їхніх граничних значень, уживання заходів протидії погрозам [47, с.26].
Проблеми власної фінансової безпеки виникають перед кожним підприємством не тільки в кризові періоди, але і при роботі в стабільному економічному середовищі, комплекс розвязуваних при цьому цільових задач має істотне розходження.
У режимі стійкого функціонування підприємство при рішенні задач своєї фінансової безпеки акцентує головну увагу на підтримці нормального ритму виробництва і збуту продукції, на запобіганні матеріального і/або фінансового збитку, на недопущенні несанкціонованого доступу до службової інформації і руйнування компютерних баз даних, на протидії несумлінної конкуренції і кримінальних проявів.
Виробнича сфера ефективно працюючого підприємства, якщо вона вчасно піддається необхідної модернізації, не є джерелом економічного неблагополуччя (фінансової небезпеки) як для колективу підприємства і його власника, так і для тих агентів ринку, що користуються продукцією підприємства, тобто його суміжників і споживачів [14, с.34].
У кризові періоди розвитку найбільшу небезпеку для підприємства представляє руйнування його потенціалу (виробничого, технологічного, науково-технічного і кадрового), як головного фактора життєдіяльності підприємства, його можливостей. При цьому умови господарювання такі, що не забезпечується здатність потенціалу щодо відтворення. Ресурси задля цього підприємство може здобувати тільки виходячи з результатів своєї діяльності (точніше амортизаційних відрахувань і прибутку), а також за рахунок позикових засобів. Обоє ці джерела інвестицій у кризовій ситуації в підприємства, як правило, виявляються перекриті.
В даний час більшість українських промислових підприємств, працюючи в нестабільному економічному середовищі, є збитковими, переживають глибокий спад виробництва і знаходяться в критичному або банкрутному стані. Причин депресивного розвитку багато, але головні з них криються в інерції сформованої структури виробництва, його технологічної відсталості і фізичному зносі основних фондів, у відсутності пріоритетів державної науково-промислової політики, визначення яких дозволило б провести необхідну реструктуризацію потужностей, в умовах господарювання, що склалися в результаті неефективних, з погляду реального сектора економіки, перетворень, що не дозволяють підприємствам заробляти засоби на модернізацію.
Таке їхнє положення становить визначену небезпеку як для економіки і соціальної стабільності в регіоні і суспільстві в цілому, так і для потенціалу і колективу кожного конкретного підприємства. Адже промислове підприємство, будучи основним структуроутворюючим елементом економіки, виконує не тільки виробничу функцію, але і дає засоби щодо існування багатьох людей, звязаних з ним, тобто несе визначене соціальне навантаження і відповідальність [24, с.88].
Неповне завантаження потужностей, а тому і неефективне їхнє використання, а тим більше руйнування створеного потенціалу підприємства являють загрозу економічним, матеріальним основам життєдіяльності колективу і суспільства, для підтримки яких він створювався і розвивався.
Жодне підприємство не може відчувати себе в фінансовій безпеці, якщо його продукція не затребувана ринком; жодне підприємство, що робить засоби виробництва, не може відчувати себе в безпеці, якщо відбувається тривалий спад у технологічному розвитку країни.
Спостерігається чітко виражена тенденція втрати промисловими підприємствами здатності виробництва складної і наукомісткої продукції, причому не тільки нової, але і той що виготовлялась ними раніше в умовах стабільного розвитку економіки. Це означає, що під загрозою знаходиться технічне переозброєння виробничого апарата таких базових галузей економіки, як енергетика, транспорт, металургія, хімія, видобуток корисних копалин, тому що в міру зносу активної частини основного капіталу цих галузей їхнє повноцінне заміщення новим вітчизняним обладнанням буде утруднене або неможливо (адже промисловість більш ніж на 80% укомплектована машинами й устаткуванням саме вітчизняного виробництва. Їхня заміна масовими імпортними закупівлями з фінансової точки зору навряд чи здійсненна).
Багато підприємств цих галузей просто зупиняться, тому що їхнє складне устаткування (наприклад, в енергетику) має, по-перше, тривалий цикл виготовлення і, по-друге, не буде достатніх виробничих потужностей, щоб відшкодувати обвальне вибуття основних виробничих фондів [26, с.87].
Головний комплекс проблем і основні причини поточного неблагополуччя багатьох промислових підприємств криються в:
- незатребуваності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, у її низької конкурентноздатності;
- виснаженні інвестиційних ресурсів, посиленому фінансовою кризою, інфляцією, руйнуванням грошового обігу, витратами діючої системи оподатковування товаровиробників;
- невиконанні державою своїх зобовязань щодо оплаті замовлень задля своїх нестатків;
- неефективних способах інституціональних перетворень, яки тягнуть за собою фрагментацію багатьох коли