Формування національної свідомості засобами народної педагогіки
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?ду Олекса Воропай вирізнив народні звичаї в унікальне явище, наділивши їх неповторною народознавчою силою. Він констатував: Звичаї народу це ті прикмети, по яких розпізнають народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому… Звичаї, а також мова це ті найміцніші елементи, що обєднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу.
Феноменально багатюща українська обрядовість активно впливала на життєдіяльність народу. Традиційна обрядовість виникла як органічний звязок духовного і матеріального у процесі буття. Вона набула ролі капіляра світоглядного і духовного живлення національного організму, крізьвікових контактів. Коли зловмисники відчули неспроможність фізичної розправи над народом, вони винайшли найдокульніший метод знищити звичаї і традиції, чим сподівалися остаточно припинити народ створення. Але це їм не вдалося. Адже кожна особистість, кожна місцевість були і є носіями національно-культурних і духовних традицій. Народно-традиційна культура як сфера світського буття органічно обєдналася з духовно-християнською. Саме синтез духовного і світського став стрижнем національної стійкості, основою українського характеру.
Основними жанрами народної міфології, що втілює в собі могутній пізнавальний і виховний потенціал, є легенди, притчі, казки, апокрифи тощо. Міфологія один із найдавніших видів народної творчості. Міфологія чисте і незамулене пізнішими нашаруваннями, політичними віяннями джерело, що буде вічною скарбницею знань про найбільш ранні етапи історичного розвитку народу. Міфологочні твори втілюють у собі згустки народної мудрості, художньо-образного бачення світу, символічного відображення предметів і явищ життя, фантастичні уявлення предків, їхні пориви в майбутнє, виточені і високі почуття та оригінальні мислительні дії, прийоми. Звернення до міфологічних джерел стимулює розвиток сучасної думки, надає життєвої снаги, допомагає зберігати і зміцнювати золоту нитку історії, розвивати національну самобутність.
У фольклорі відображені багатогранна і глибока душа народу, його духовне багатство, першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя. У думах, піснях, прислівях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високопоетичній і глибоколіричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях народу.
Фольклорне виховання пробуджує любов до життя, енергію національного творення, теплоту серця і ніжність душі. Припадаючи спраглими вустами до фольклорних джерел, учні сповнюються світлими дерзаннями, устрімліннями утверджувати в житті добро, правду, красу.
Фольклорне виховання є однією з найважливіших частин етнопедагогіки, серцевиною національної системи виховання. Відроджуючи національну систему виховання, необхідно домагатися, щоб у кожній родині, в школі, в діяльності кожного вчителя, вихователя широко застосовувалися і саме поняття, і зміст фольклорного виховання.
Педагогіку народного календаря можна назвати педагогікою життя і праці, добра і краси. Народний календар це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній |! послідовності і відзначаються всім народом протягом року. Народний календар енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючих поколінь. Кожна дата, свято, урочистість народного календаря рясніють традиціями і звичаями, які повязані з природою рідного краю, а також з природою самої людини. Великий виховний зміст дат, подій, урочистостей народного календаря полягає в тому, що в їх основі трудова діяльність людей, її різноманітні види в залежності від пори року.
В народних прикметах і віруваннях відображені зміст і особливості народного світосприймання, знання, які виконують у житті орієнтовну, регулюючу і прогнозуючу функції. Такі згустки народних спостережень, передбачень часто зафіксовані в крилатих виразах, усталених висловлюваннях. У прикметах та віруваннях сконцентровані результати багаторічних спостережень дідів і прадідів над явищами природи, порами року, флорою і фауною рідного краю. Народні прикмети та вірування одухотворюють природу, вчать дітей берегти, примножувати та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань народної біології, астрономії, медицини, метереології, хліборобської справи тощо. Народні прикмети у цікавій, нерідко дотепній і кмітливій формі розкривають важливі грані життя природи, людей. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя, успішної трудової, господарської діяльності в майбутьному.
Народні вірування, гадання, ворожіння є важливими сферами духовності народу. Вони мають не лише історико-культурне, а й пізнавально-виховне значення. У віруваннях, гаданнях і ворожіннях відображено специфічні особливості способу мислення, такі його прийоми, як ідеалізація, гіперболізація, персоніфікація тощо. Продовжуючи такі народні традиції, наприклад, у дні свят Івана Купала, Андрія тощо, молодь вчиться прогнозувати, передбачати майбутнє, певні події в житті, переконується в тому, що необхідно постійно розвивати власне пізнання дійсності, гармонійно поєднувати в житті матеріальні і