Формування мовленнєвої комунікації молодших школярів на уроках розвитку зв’язного мовлення

Дипломная работа - Педагогика

Другие дипломы по предмету Педагогика

і реалізувати і форми мовленнєвої діяльності, йому складно буде виконати завдання, які ставить перед ним школа, суспільство" [32, 15].

Принципово значення для якісної перебудови початкової школи має включення розділу „Загальноосвітні вміння й навички”, у якому передбачено розвиток загальномовленнєвих умінь в учнів, починаючи з першого класу [46, 6-7]. Ці обставини підкреслюють загальнопедагогічну значущість розвитку звязного мовлення, висувають необхідність формування його в дітей шестирічного віку як важливої умови їх успішного навчання, виховання й розвитку.

У сучасній лінгвістиці мовлення розглядається у зіставленні з мовою і виступає як форма існування мови. Мова функціонує тільки в мовленні, а саме мовлення - це форма існування мови.

Мовознавці відзначають, що людям потрібна мова для того, щоб обмінюватись інформацією, спілкуватись. Без задоволення цієї потреби, тобто без мови, суспільство не могло б існувати. Мова - єдина, цілісна складна знакова система, точніше система систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить засобом комунікації, обміну думки, закріплення думок, засобом їх формування [1, 11].

Необхідно сказати, що мова як специфічно людський засіб спілкування належить одночасно суспільству й індивідуумові. В обох випадках вона є продуктом історичного розвитку суспільства, яке користується надбанням попередніх етапів життя мови. Мовлення по відношенню до мови є частковим, окремим, індивідуальним. Воно виступає однією із багатьох форм загального, що виникає в устах окремих осіб у різних життєвих обставинах як результат застосування мови для передачі конкретних думок.

У мовленні живе мова, проте ним вона ніколи не вичерпується. Мова обіймає в собі десятки й сотні тисяч слів з сукупністю властивих їм значень, форм, витворених цією масою індивідуальних мовлень. Але в кожному з них мова виявляється тільки частково, бо окрема людина, наприклад, використовує в розмовно-побутовому вжитку від 4 до 6 тисяч слів, які в своїй більшості є найуживанішими, життєво необхідними, через що й їх достатньо для зносин [29, 40].

Мова для всіх її носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості (при збереженні соціальної природи мовлення).

Видатні мовознавці П.Ф. Фортунатов, І.О. Бодуен де Куртене, Ф. де Соссюр, Л.В. Щерба, О.І. Смирницький, О.О. Реформатський розрізняли у своїх дослідженнях мову й мовлення.

За висловленням С.В. Семчинського, мова - це динамічна система створюваних і відтворюваних мовними органами членороздільних звукових знаків для предметів і явищ фізичної та психічної дійсності та їх відображень у свідомості, а також правил сполучуваності цих знаків, - система, здатна виразити всю повноту людських знань та уявлень про світ [53, 9].

Саме тому, лінгвістичний підхід передбачає всебічне вивчення мови як системи: звучання і значення слів, словосполучень, речень і цілісного тексту, їх граматичну форму, графічне й правописне оформлення, стилістичні особливості. І хоча довший час у лінгвістиці головною одиницею спілкування вважалося речення як мінімальна комунікативна одиниця. Так, О. Гвоздев, відзначаючи комунікативний бік речення, приділяв значну увагу ролі речення у розвитку дитячого мовлення. Оволодіння рідною мовою в основному протікає у вигляді засвоєння речень різних за метою висловлювання типів. Саме в реченні формуються окремі словосполучення, окремі граматичні категорії із зовнішнім морфологічним вираженням.

Однак в останні десятиріччя вчені звернули увагу на те, що в основі організованого мовлення лежать не окремі слова чи окремі речення, а логічно й композиційне завершені блоки, які складаються із групи самостійних речень.

Звязне мовлення кваліфікується як продукт мовленнєвої діяльності, результатом якої є текст (звязне висловлювання, мовленнєвий твір).

У психології і психолінгвістиці вивчається мовлення як процес породження і сприйняття висловлювання, як вид специфічної діяльності людини, тобто як акт, який супроводжується послідовним викладом думок і забезпечує спілкування.

Соціально-педагогічний аспект розкриває роль звязного мовлення у вирішенні завдань різнобічного розвитку особистості учнів.

У методиці навчання рідної мови аналізується процес формування мовленнєвих умінь і навичок дітей.

Розгляду мовлення як предмета і засобу навчання присвячена більшість дидактико-методичних робіт [10; 13; 16; 23].

Розвиток звязного мовлення ґрунтується на теорії навчальної діяльності (В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Г.С. Костюк, О.Я. Савченко), чотирьох видах мовленнєвої діяльності, яка здійснюється в усній і письмовій формах (О.О. Леонтьєв, І.А. Зимня, А.К. Маркова), співвідношеннях між системою мови і мовною здатністю (Л.С. Виготський, М.І. Жинкін). Згідно з принципом комунікативної спрямованості під час навчання рідної мови важливим завданням є реалізація мовної здатності дитини в мовленнєву діяльність, у спілкування (Л.С. Виготський, М.І. Жинкін).

На основі вчення М.І. Жинкіна про механізми мовлення та теорії мовленнєвої діяльності О.О. Леонтьєва розробляються різні групи комунікативних умінь, спрямованих на сприйняття породження висловлювання.

Розрізняючи мову й мовлення психологи радять, що варто памятати про їх єдність, їх нерозривний звязок, співвідношення між системою мови й мовленнєвою здатністю (Л.С. Виготський, М.І. Жинкін).

Кожна людина говорить по-своєму, хоч і користується єдиною для даного суспільства мовою. Нетотожність мови й