Формування лексико-фразеологічних норм в усному і писемному мовленні майбутніх учителів початкових класів
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?ане, тобто не зумовлене потребами спілкування, вживання таких груп лексики:
Місцеві слова, або діалектизми. Норми літературної мови не допускають уживання місцевих варіантів слів, граматичних форм в усному і писемному мовленні. Особливо актуальна ця вимога для сільського вчителя, оскільки переважно в сільській місцевості зберігаються ті чи інші місцеві відмінності. Учитель не лише повинен стежити за своєю мовою, а й виправляти помилки в мові учнів. Це повинен робити і математик, і фізик, і вчитель фізкультури та будь-якого іншого предмета. Отже, не можна вживати свайба, коли є літературне весілля, вагани замість ночви, бачити замість мити (посуд), больниця замість лікарня, время замість час, тута замість тут, всьо замість усе і под. Слід вивчати говірку своєї місцевості, щоб відрізняти її від літературної мови і успішніше долати вживання місцевих елементів.
Жаргонізми і вульгаризми. Потяг до оригінальності, особливо у молоді, приводить до засмічення мови різними "модними" словами, запозиченими часто з інших мов або властивих певним соціальним чи професійним групам. Вирази і слова ловити кайф, домашка (домашня робота), енка (пропуск), відик (відео), універ (університет), фак (факультет), маг (магнітофон), старі (батьки), подруга (звернення до товаришки замість імені) та інші створюють враження недбалості, фамільярності, хоча деякі з них мають просто розмовний відтінок. Якщо окремі елементи жаргону можуть бути допущені в товариській бесіді однолітків або людей одного кола, то вживання вульгарної лексики ні в якому разі не може бути виправдане, навіть якби до цього спонукав гнів, несподівана образа тощо. Лихе слово ще нікого не прикрашало, а відсутність контролю за своєю мовою поступово стає другою натурою. Не можна уявити таку людину на місці вчителя: адже лайливі, згрубілі слова в устах учителя принижують гідність учня, а це неприпустимо.
Недоцільне вживання канцелярських і книжних слів та виразів. Загальновживана літературна мова, незалежно від форми її існування - усної чи писемної, стає сухою, недостатньо ясною внаслідок перенесення в неї елементів офіційно-ділового стилю - так званих канцеляризмів. Багато хто з мовців навіть не помічає, як недоречно звучить в усному мовленні проживати замість жити, мешкати, зачитати замість прочитати, сухофрукти, склотара, рибо - чи мясопродукти замість конкретних видових назв. Декому може здатися, що якщо ці слова вживають в оголошеннях, на вивісках, то в них немає нічого забороненого. Так, але вся справа в тому, де доречно вживати подібні слова і вирази. Одна справа - накладна на товар, у якій, можливо, й зручно використовувати згадані назви, інша - усне мовлення. Цю різницю слід чітко усвідомлювати. Елементи офіційно-ділового та наукового стилів - це і значна частина віддієслівних іменників з суфіксами - нн (я), - тт (я), - аці (я), накопичення яких заважає швидко схоплювати зміст. Візьмімо для прикладу такий текст: "З метою прищеплення студентам - майбутнім філологам - усвідомлення важливості й необхідності реалізації на уроках української мови загально-дидактичного принципу звязку навчання з вихованням, ми пропонуємо їм, починаючи з першого курсу, добирати до практичних занять такий дидактичний текстовий матеріал, який відображає загальнолюдські цінності..." Тут досить близько стоять віддієслівні іменники прищеплення, усвідомлення, далі - реалізація, що робить усе речення громіздким та малозрозумілим. У таких випадках віддієслівні іменники краще заміняти дієсловами та дієприслівниками, а зайві слід вилучати. Слід вилучати і сполучник з метою, який належить до канцелярських штампів. Наведений вище текст можна виправити так: "Щоб студенти - майбутні учителі - усвідомили важливість і необхідність здійснювати на уроках української мови загально-дидактичний принцип звязку навчання з вихованням, ми пропонуємо їм, починаючи з першого курсу, добирати до практичних занять такий текстовий матеріал, який відображає загальнолюдські цінності..."
Уживання без потреби іншомовних слів і термінів. Ясність мови, її легке розуміння може забезпечити тільки загальновживана мова, якою спілкуються широкі кола населення. Однак жодна мова не обходиться без запозиченої лексики, яка відбиває культурні, економічні та політичні контакти народів між собою. Питання про межі вживання чужомовних слів завжди хвилювало мовознавців і всіх не байдужих до долі рідної мови. Справді, якщо мова насичена іншомовними словами, то людині доводиться робити додаткові розумові зусилля для її сприймання. Звичайно, є багато слів іншомовного походження, які вже повністю засвоєні нашою мовою і не сприймаються як чужі. Хто буде здогадуватися про іншомовне походження слів крейда, барвінок, левада, дах? Мовиться, отже, про вживання таких слів, чужомовність яких відчувається. В усному мовленні іншомовні слова справляють враження претензійності, особливо коли до них е відповідники в рідній мові. Та і в мові спеціальній, виробничій чи науковій, краще обходитися власними термінами, ніж удаватися без потреби до чужомовних. Чи варто, наприклад, уживати термін темпоральний, коли є відповідник часовий, локальний, коли є місцевий, користуватись словами дайджест, рефері, моніторинг, коли можна вживати українські огляд, суддя, стеження! Список подібних слів, до яких в українській мові є різнозначні відповідники, можна було б продовжити. Дехто намагається свідомо вживати якомога більше іншомовних слів, мовляв, так звучить по-науковому. Даре?/p>