Формування ефективних інститутів в умовах трансформаційної економіки
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
?ункціональними якостями:
1) Економіко-соціальні інститути - власність, обмін, гроші, банки, господарські обєднання різного типу - забезпечують всю сукупність виробництва й розподілу суспільного багатства зєднуючи, разом з тим, економічне життя з іншими сферами соціального життя.
2) Політичні інститути - держави, партії, профспілки й інший рід громадські організації, що переслідують політичні цілі, спрямовані на встановлення й підтримку певної форми політичної влади. Їхня сукупність становить політичну систему даного суспільства. Політичні інститути забезпечують відтворення й стійке збереження ідеологічних цінностей, стабілізують домінуючі в суспільстві соціально - класові структури.
3) Соціокультурні й виховні інститути ставлять метою освоєння й наступне відтворення культурних і соціальних цінностей, включення індивідів у певну субкультуру, а також соціалізацію індивідів через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поводження й, нарешті, захист певних цінностей і норм.
4) Нормативно - що орієнтують - механізми морально-етичної орієнтації й регуляції поводження індивідів. Їх ціль - додати поводженню й мотивації моральну аргументацію, етичну основу. Ці інститути затверджують у співтоваристві імперативні загальнолюдські цінності, спеціальні кодекси й етику поводження.
5) Що Нормативно-санкціонують забезпечують суспільно-соціальну регуляцію в юридичних й адміністративних актах. Обовязковість норм забезпечується примусовою чинністю держави й системою відповідних санкцій.
6) Церемоніально - символічні й ситуаційно-конвенціональні інститути. Ці інститути засновані на більш-менш тривалому прийнятті конвенціональних (за договором) норм, їх офіційному й неофіційному закріпленні. Ці норми регулюють повсякденні контакти, різноманітні акти групового й міжгрупового поводження. Вони визначають порядок і спосіб взаємного поводження, регламентують методи передачі й обміну інформацією, вітання, обігу й т.д., регламент зборів, засідань, діяльність якихось обєднань[14.c.45].
Порушення нормативної взаємодії із соціальним середовищем, у якості якої виступає суспільство або співтовариство, називається дісфункціей соціального інституту. Як відзначалося раніше, основою формування й функціонування конкретного соціального інституту є задоволення тієї або іншої соціальної потреби. В умовах інтенсивного протікання суспільних процесів, прискорення темпів соціальних змін може виникнути ситуація, що коли змінилися суспільні потреби не знаходять адекватного відбиття в структурі й функціях відповідних соціальних інститутів. У результаті в їхній діяльності може виникнути дісфункція. Зі змістовної точки зору, дисфункция виражається в неясності цілей діяльності інституту, невизначеності функцій, у падінні його соціального престижу й авторитету, виродженні його окремих функцій в "символічну", ритуальну діяльність, тобто діяльність, не спрямовану на досягнення раціональної мети.
Одним з явних виражень дісфункціі соціального інституту є персоналізація його діяльності. Соціальний інститут, як відомо функціонує по своїм, обєктивно діючих механізмах, де кожна людина, на основі норм і зразків поводження, у відповідності зі своїм статусом, грає певні ролі.
Персоналізація соціального інституту означає, що він перестає діяти відповідно до обєктивних потреб й обєктивно встановленими цілями, міняючи свої функції залежно від інтересів окремих осіб, їхніх персональних якостей і властивостей.
Інститут організатор і стабілізатор, він же багато в чому й управитель, але й домінатор, інквізитор і визискувач. З одного боку, начебто б інститут для людини й економіки, а з іншого боку - ні, зовсім навіть ні, це людина з економікою для інститутів. Будь-яка влада інститут, вона завжди інституціальна, але в середовищі влада є ще й інституціальна влада, влада самих інститутів. І якщо контролювати інститутостворення й інститутофункціонировання, те можна контролювати буквально все. Що, властиво, і відбувається: подивитеся уважніше хоча б на фінансово-інституціальну складову сучасної економічної цивілізації. Хочеш буде порядок, не хочеш буде хаос, хочеш добровільна експлуатація, не хочеш санкції, криза, а те й революція. От, властиво, і весь секрет інституціализма, що те саме що економізм, фінансизм, індустріализм, імперіалізм, глобалізм, тобто самої реалізуючої реальності[33.c.78]. Що ж стосується плину думки, що давно вже замкнулись на себе й у собі, то воно навряд чи достатно знає, що є насправді інституціализм, тому що тоді не стало б настільки впевнено захоплюватися собою.
Проблема є, а краще сказати, є проблеми. І їх треба обговорювати: як у рамках економічної теорії й філософії господарства, так й в аспекті господарської практики.
1.3 Інституціональна система, та її структура
Інституціональна структура - це певний упорядкований набір інститутів, що створюють матриці економічного поводження, що визначають обмеження для господарюючих субєктів, які формуються в рамках тієї або іншої системи координації господарської діяльності.
В економічній літературі поняття "інституціональна структура" має безліч трактувань. Часто не проводиться розходжень між дефініціями "інституціональна структура" й "інституціональне середовище". Уильямсон приводить найбільш загальне її визначення: "Це основні політичні, соціальні й правові норми, що є базою для виробництва, обміну й споживання". Але наявність