Geum.ru

Участь прокурора в цивільному процесі

Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство

али сили, у звязку з нововиявленими обставинами, якщо цього вимагає захист державних інтересів або законних інтересів громадян, які з поважних причин самі не можуть захистити свої права;

  • інформування вищестоящих судів про виявлені порушення закону при розгляді цивільних справ, які не спричиняють скасування прийнятих судових рішень, але порушують права громадян, юридичних осіб, державні інтереси, щоб усунути такі порушення; входження з поданнями до кваліфікаційних комісій про притягнення суддів, які допустили такі порушення, до дисциплінарної відповідальності [14].

    • Деякі науковці також доводять, що процесуальних форм представництва прокурора в цивільному процесі багато, зокрема:

    1. порушення справи;
    2. вступ у справу в суді першої інстанції;
    3. необхідна участь за ухвалою суду;
    4. внесення подання на рішення й ухвали суду, що не набули законної сили;
    5. підтримання подання в суді другої інстанції;
    6. надання висновку в суді другої інстанції по скаргах сторін;
    7. подання протесту на рішення, ухвали, постанови суду, що набули законної сили;
    8. подання вищестоящому прокурору з приводу принесення протесту на судові постанови, що набули законної сили;
    9. участь у засіданні судово-наглядних органів;
    10. порушення провадження про перегляд справ за нововиявленими обставинами [7].

    Окремі науковці називають такі форми представництва прокурора в цивільному процесі:

    1. предявлення і підтримання позову;
    2. вступ у розпочатий процес у стадії судового розгляду для подання висновку;
    3. перевірка судових рішень і ухвал, що не набули законної сили;
    4. перевірка судових рішень і ухвал, що набули законної сили;
    5. участь у суді другої інстанції;
    6. діяльність у судово-наглядних інстанціях;
    7. участь у провадженні за нововиявленими обставинами [11].

    Згідно з положеннями ч.3 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", формами здійснення представництва є:

    1. звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;
    2. участь у розгляді судами справ;
    3. внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

    У наказі Генерального прокурора України № 6-гн від 19 вересня 2005 р. "Про організацію роботи по представництву в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень" запропоновано реалізувати представницькі функції шляхом:

    1. предявлення в суді та підтримання позовів (заяв);
    2. участі у розгляді судами справ та вступу прокурора в справу в будь-якій стадії судочинства;
    3. ініціювання перегляду незаконних судових рішень;
    4. забезпечення реального виконання судових рішень.

    Як бачимо, зазначений наказ передбачає чотири форми представництва прокурора у суді.

    Наведену класифікацію форми представництва прокурора в цивільному процесі не можна визнати досконалою. Якщо проаналізувати визначені форми представництва прокурора в цивільному процесі, то всіх їх у кожній стадії процесу можна звести до двох форм: а) порушення справи і б) вступ у порушену справу. Визначені численні форми є не що інше, як перелік процесуальних дій, що мають характерні ознаки стадій цивільного процесу (або є власне стадіями процесу), які викликають до життя одну з двох процесуальних форм представництва прокурора в процесі.

    Автори, по суті, розглядають процесуальні дії або стадії процесу як форму представництва прокурора, тобто проводять аналогію між процесуальними діями, стадіями процесу і процесуальними формами, хоча це цілком самостійні цивільні процесуальні категорії, повязані між собою, але аж ніяк не тотожні.

    Загальновідомо, що цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, обєднаних найближчою метою. У теорії процесу судочинство поділяється на пять, сім, вісім і більше стадій. Наприклад, першою є відкриття цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи (ст.3 ЦПК); другою провадження у справі до судового розгляду (статті127 156); третьою судовий розгляд справи (статті 157 207, 208 223); четвертою апеляційне провадження (статті 291 322); пятою касаційне провадження (статті 323 352); шостою провадження у звязку з винятковими обставинами (статті 353 360); сьомою провадження у звязку з нововиявленими обставинами (статті 361 366); восьмою звернення судового рішення до виконання (статті 367 382) та ін.

    Знаний фахівець із цивільного процесу М.Штефан визначає, що перші три стадії охоплюють провадження в суді першої інстанції, а кожна наступна єдине провадження у вищестоящому суді або у зверненні до виконання. При такому поділі процесу його стадії відриваються від процесуальних правовідносин, а підстави поділу процесу на стадії позбавлені єдиного змісту. У звязку з цим, перші три стадії було обєднано в одну провадження в суді першої інстанції. А третя була поділена на дві самостійні стадії судового розгляду і постановлення рішення судом першої інстанції. Отже, одна й та сама підстава виявилася придатною для визначення стадії як усього провадження в суді першої інстанції, так і частини такого провадження стадій порушення справи в суді, підготовки справи до розгляду, судового розгляду. Але останні властиві й для наступних стадій апеляційног