оргово-економічного і науково-технічного співробітництва та Міжурядової українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури. Як засвідчує аналіз результатів їх роботи за попередній період це один із найбільш ефективних механізмів реалізації конкретних завдань двостороннього міждержавного співробітництва.
Позитивом, однак, слід вважати створення українсько-словацької міжпарламентської групи, яка повинна взяти на себе роль ініціатора та координатора взаємодії законодавчих структур.
Чинники, які впливали на розвиток системи українсько-словацького міждержавного співробітництва в 1990-ті роки і будуть визначати його майбутню еволюцію варто розділити на декілька груп. Це головна група: системні або визначальні системотворчі фактори. Вони мають внутрішньополітичний і зовнішньополітичний характер. Зокрема, з-поміж зовнішніх чинників важливу системотворчу роль відіграють, з одного боку, як позитив, спільні для України і СР національно-державні інтереси щодо зміцнення миру і міжнародної безпеки та практична їх участь у створенні нової системи колективної безпеки і стабільності в глобальному і європейському вимірі; посилення євроінтеграційих процесів і розширення ЄС та НАТ на Схід, з чим пов`язаний і основний проєвропейський курс української і словацької зовнішньої політики; подальше поглиблення регіонального і субрегіонального співробітництва; розвиток добросусідських, партнерських українсько-словацьких відносин. З іншого боку, ряд зовнішніх чинників гальмуюче діє на еволюцію двостороннього міждержавного співробітництва. Зокрема, дещо відмінне міжнародне і геополітичне становище України та СР, належність до різних інтеграційних об`єднань і структур. У цьому сенсі найсерйознішою якісною зміною є вступ Словаччини до ЄС і НАТО, за реалії того, що Україна ще тривалий час знаходитиметься поза євроінтегаційними і трансантлантичними структурами і залишатиметься членом СНД та інших міжнародних об`єднань на пострадянському просторі. Тому варто в українсько-словацькому міждержавному просторі формувати такі механізми співпраці, які б не вступали в протиріччя із виконанням Україною і Словаччиною договірних зобов`язань перед іншими державами-партнерами або їх об`єднаннями. Загалом, спільними і погодженими діями обох сторін цілком можливо хоча б пом`якшити дію несприятливих зовнішніх впливів на українсько-словацьке співробітництво.
На жаль, приходиться констатувати, що як і в 1990-ті роки головним системним чинником гальмування українсько-словацьких відносин в найближчий час буде комплекс складних внутрішніх факторів. Найбільш серйозні з-поміж них суттєве відставання України від Словаччини у справі реформування економічної і політичної системи, реального впровадження ринкових відносин та побудови демократії і громадянського суспільства, наближення його за цими характеристиками до цивілізованих європейських стандартів дещо вищий.
У цьому сенсі партнерське співробітництво між Україною та СР може зіграти позитивну роль навіть у демократизації українського суспільства. Для сучасної України представляє значний інтерес досвід Словаччини із динамічної зміни характеру внутрішньополітичних перетворень наприкінці 1990-х років та радикальної переорієнтації зовнішнього курсу словацької держави. Саме це дозволило СР в надзвичайно короткий період часу, з історичного погляду, наздогнати інші держави Вишеграду в процесі інтеграції до загальноєвропейських структур. Україні зовсім не завадило б використання позитивних моментів інтеграційного досвіду СР та словацької стратегії і практики прискорення наближення до ЄС і НАТО.
Конструктивна, погоджена і послідовна робота з подальшого зміцнення і вдосконалення міждержавного співробітництва України і СР об`єктивно необхідна навіть в силу того, що ці держави географічно розташовані поряд. І, може, не настільки важливо, чи будуть їх стосунки формально йменуватись стратегічним партнерством. Але за суттю вони мають залишатися дійсно партнерськими на довготривалу перспективу рівноправними, добросусідськими відносинами співробітництва двох незалежних європейських держав.
ЛІТЕРАТУРА