Українські легенди та перекази про диких звірів
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
?ся він і став знову цюкати. Де не взявся знову Мандрівник. Здоров був, чоловіче! Доброго здоровя! Хай Бог помагає! Спасибі! А що ти оце робиш? Корячок. Бог дасть, то й буде корячок, зауважив Мандрівник. Ще дужче розсердився чоловік і каже: Ось тут уже й без Бога видно, що буде корячок, і став далі цюкати. Та доцюкався до того, що й корячок не виходить. Почав було робити ложку і ложка не вдається. Коли, нарешті, побачив, що нічого не виходить, застругав шпичку. Отак замість човна чоловік зробив шпичку.
Будучи створінням диявола, вовк водночас в арійських народів є й зооморфічним образом диявола. В середні віки диявола часто звали infernus lupus, lupus verax, тобто вовк, що викрадає душі, і т. ін. Однак і в цій своїй символічній ролі вовк усе-таки є підвладним святому Юрію, як про це свідчить легенда, записана в Кременецькому повіті. Вигнали селянина на панщину. А селянин цей був страшенно вбогий, і в нього всього лиш, може, й було, що самий лиш хліб-грисяк. Пішов чоловік відбувати свою панщину в ліс збирати хмиз. Воловодився він там, може, більше як півдня, схотілося йому їсти, і він уже вирішив було зїсти свій грисяк, та потім передумав: Краще підвішу його поки що на дереві нехай собі повисить, а коли скінчу працювати, то перед тим, як іти додому, й зїм. Наносив скільки там треба було хмизу на віз, пішов до хліба нема! Шкода, та що вдієш: пішов додому голодний.
Між тим, став уже святий Юрій скликати до себе всіх звірів і ну розпитувати, хто з них що зробив. Той каже, що він у селянина свиню загриз; інший що теля задер... кожен про своє. Після всіх підходить один вовк і каже: А я, святий Юрію, зїв у чоловіка хліб-грисяк, який він підвісив на дереві. Як же ти міг скривдити цього чоловіка? У нього тільки всього й було, що кусень хліба-грисяка, а ти й той зїв! Зле ти вчинив, бо скривдив злидаря. Ходи ж тепер до того чоловіка служити: за те, що зїв у нього останній хліб, відслужи йому три роки! І пішов той вовк до чоловіка відслужувати. Обернувся хлопцем, приходить до нього й каже: Дядьку, візьміть мене до себе: я у вас працюватиму. Ви мені нічого не платіть я працюватиму у вас за хліб. Та в нас, сину, нема коло чого поратися, нам і самим нічого їсти. А я все-таки залишусь: платні мені ніякої не треба, а на хліб, либонь, і сам зароблю. Жінка тоді й каже чоловікові: А так отак і так, чоловіче: хоч і не багато напрацює, а все ж на хліб заробить візьмемо його. І взяли вони того хлопця до себе. Другого дня хлопець знайшов десь штук зо три старих цвяхів, розпалив пічку, попросив у господаря молотка (та що там за молоток у такого господаря!), розпік цвяхи і швидесенько викував з них три ножі: Нате, каже, господинечко, понесіть на базар: за що продасте, за те й продасте, може, й на хліб заробите; та, до речі, і заліза шматочок купіть мені буду ковалювати. Винесла господиня ножі на базар і миттю продала їх: взяли, не торгуючись. Купила вона хліба, купила й заліза. З того заліза хлопець уже більше ножів накував. Господиня продала й ті і купила багато заліза. Хлопець викував з нього плуг продали. Далі справа пішла так, що збудували кузню, накупили інструменту, і став хлопець кувати плуги, рала одне слово, все... Помалу став чоловік багатшати, возити по ярмарках і спродувати те, що скував наймит. Казала я тобі, чоловіче: візьмемо хлопця, а ти не хотів. А тепер ось, мабуть, сам бачиш, як він нам згодився. Він завів таку справу, що з ним без горя можна вік звікувати. Між тим, наймит став потроху й господаря привчати до ковальської справи вже й той плуги кує. Грошей у них стало відтоді ще більше. Побачив якось хлопець старого собаку, який жив у господаря і вже був такий слабий, навіть не гавкав, та й каже: Дядьку! А ви знаєте яз цього Рябка зроблю зовсім молодого собаку. Хочете? Зроби, каже господар, глянувши на хлопця і знизавши плечима, а сам собі думає, що той жартує. Хлопець ухопив собаку за хвіст і потяг до кузні. Там він його вкинув до горна, спалив, тоді вийняв, поклав на ковадло, вдарив молотком раз, другий і вийшов песик молоденький, гарненький; бігає той песик, знай собі гавкає, тішиться! Приходить хлопець до господаря й каже: А що, дядьку, впізнаєте свого старого Рябка? Той глянув і, побачивши свого Рябка молоденьким, зачудувався. Після того хлопець узяв і матір господаря, яка була вже дуже старою, кував її, розігрівав, знову кував вийшла з неї молоденька дівчина, років вісімнадцяти. Скоро пішов поголос усім світом, що зявився такий коваль, котрий зі старих людей кує молодих. Стали до нього звідусіль зїжджатися: то король везе свою стару жінку, щоб перекував її на молоду; то пан везе матір; той батька. Всі їдуть, кожен хоче зробитися молодим. Хлопець усіх перековував, нікому не було відмови; лише господаря свого він не навчив, як із старих людей робити молодих, господар саму лиш ковальську працю й знав. Багато, дуже багато надбали вони своєю працею грошей господар уже не бідував. Відбув хлопець свій строк, одпрацював визначені йому святим Юрієм три роки, збирається йти додому, а дядько не відпускає, просить, щоб лишився ще. Ні, каже хлопець, не можна мені у вас більше жити, піду; вистачить на вас. А тільки ось що, дядьку: до вас приходитимуть люди, коли я піду, проситимуть, щоб ви зі старих робили молодих; та ви не беріться за це нічого не вийде. І пішов собі. Незабаром, справді, до того чоловіка зявляється пан, привозить старого батька і просить зробити його молодим. Чоловік той божиться, що не вміє, та м