Терапія психічних захворювань
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ве лікування нейролептиками, в абсолютній більшості випадків дозволяє блокувати у хворих психозами психомоторне порушення, афективні спалахи й агресивне поводження. Це дозволяє у відділеннях психіатричної лікарні відмовитися від мір, що практикувалися раніше, стиснення, включаючи звязування хворих, створити у відділеннях обстановку звичайної терапевтичної установи. Застосування психотропних препаратів в амбулаторних умовах у багатьох випадках дозволяє домогтися впорядкування поводження хворих і уникнути приміщення їх у психіатричний стаціонар.
2. Застосування психофармакотерапії психічних захворювань сприяє скороченню часу перебування хворих у психіатричному стаціонарі, що дозволяє зменшити негативні наслідки тривалої госпіталізації, забезпечити максимальне збереження соціальних, сімейних звязків хворого, його працездатності, а також має позитивне економічне значення.
3. У випадках, коли за допомогою психофармакотерапії не вдається досягти повного відновлення нормальної психічної діяльності хворого, воно все-таки сприяє ефективному застосуванню методів реабілітації. Зокрема, ослаблення під впливом лікування рухового занепокоєння, тривоги й страху, зниження актуальності маревних і переживань відкриває шляхи до впливу, дозволяє використовувати власну активність хворого у відновленні порушених психічних функцій.
2. Психотерапія
Психотерапія - це система психологічних впливів на психіку й через неї на весь організм хворого з лікувальними цілями. Психотерапія - це спеціальна наука. На відміну від так званої "народної медицини", що також користується різними способами психологічного впливу на хвору людину, вона опирається на наукове знання клінічних і психологічних особливостей хворобливих явищ, їхнього походження й закономірностей розвитку. Вона розробляє різні науково обґрунтовані методи й систему лікування шляхом вселяння, переконання хворого, розяснення симптомів його хвороби для того, щоб він міг краще зрозуміти себе, свій стан, краще відповідати на вимоги навколишнього середовища й переборювати особистісні конфлікти, що приводять до психічної неврівноваженості. У психіатрії областю застосування психотерапії є в основному прикордонні стани, хоча не припиняються по катування психотерапевтичного лікування хворих з деякими формами психозів.
До психотерапії як медичній науці примикають різні способи впливу на хворого за допомогою організації правильного відношення до нього родини, друзів, товаришів по роботі, медичних працівників у лікувальній установі. Спокійне, співчутливе відношення до пацієнта в побуті й на роботі сприяють поліпшенню його настрою, зміцненню оптимістичної спрямованості на результати проведеного лікування, концентрації зусиль для подолання хвороби. Часто вони не мають наукових підстав і складаються стихійно. Але відмінність їх від психотерапевтичних впливів не є абсолютним, оскільки спеціально організовані впливи середовища (так звана "терапія середовищем") також являють собою одну з різновидів психотерапії.
Психотерапію розділяють на індивідуальну й групову. Індивідуальна психотерапія адресується до одного хворого. При ній у максимальному ступені враховуються особливості його особистості, установлені в процесі психологічного й психопатологічного обстеження, і індивідуальні особливості захворювання. В умовах контакту "один на один" особливого значення набуває сумісність лікаря й хворого. Питання сумісності тісно повязані з поняттям образа "ідеального лікаря", яким його бачать хворий і його родичів. Багато хто вважають, що психотерапевтові для успішної роботи потрібно мати особливі якості особистості, такі як розвинена інтуїція й здатність із перш же хвилин спілкування зрозуміти хворого, знайти з ним загальна мова; упевненість у собі й у своїх можливостях полегшити стан пацієнта при будь-якому, навіть найважчому захворюванні; уміння слухати хворого із щирою зацікавленістю, чому сприяють тактовність і артистичні здатності; широкий кругозір, знання життя; і ін. Але навіть весь цей набір якостей, необхідних психотерапевтові, не гарантує успішність його терапевтичних контактів з усіма пацієнтами без винятку; деякі з них чекають від психотерапевта інших особливостей, які, на їхню думку, повинні бути властиві "ідеальному лікареві".
Близько до індивідуального перебуває психотерапія "у групі", при якій підбирається група з 8-15 хворих з подібними захворюваннями, що вимагають психотерапевтичного впливу (наприклад, хворі, у яких був інфаркт міокарда, у періоді реабілітації). Лікар при цьому звертається до всієї групи, маючи на увазі, що його слова зачіпають інтереси кожного її члена. Такий принцип підбора подібних хворих, що бідують в однаковому психотерапевтичному впливі, порушується в умовах психотерапії в більших і практично неконтрольованих групах, як це буває, наприклад, при проведенні телевізійних терапевтичних сеансів. Ігнорування принципу індивідуальності з урахуванням особистісних особливостей і характеру захворювання при цьому нерідко приводить до негативних наслідків.
На відміну від психотерапії "у групі", при груповій психотерапії вплив терапевта в значній мірі підмінюється взаємним впливом один на одного членів самої групи. З погляду соціальної психології, група - це сукупність людей, обєднаних спільною діяльністю й у взаємодії між собою. Серед малих груп, у яких всі члени знають один одного перебувають ?/p>