Творчість Г.С Сковороди в порівнянні з Європейським бароко та її вплив на філософські погляди українських мислителів
Курсовой проект - Философия
Другие курсовые по предмету Философия
?оєвропейського Ренесансу та Реформації, які сприяли формуванню засад професійної української філософії.
Особлива роль у цьому процесі належала гуртку київських книжників, зусиллями яких у другій половині XV ст. в українське культурне оточення, за словами українського філософа Дмитра Чижевського (18941977), вперше були зараховані твори філософського змісту, із суто філософічними інтересами. Це передусім енциклопедична праця арабського походження Арістотелеві врата, або Тайная Тайних, яка національною мовою несла інформацію не лише з філософії (онтології, гносеології), етики, а й медицини, фізики, космології, географії, математики, астрономії, зоології, ботаніки, геології тощо. Вперше українською мовою подані думки видатних мудреців арабського світу Ібн-Сіни (Авіцени), Ібн-Рошда (Авенрошта), античних авторів Арістотеля, Гіппократа тощо. [9‚ 221]
Поява перекладної літератури українською мовою створювала сприятливі умови для зміцнення тенденції до автономізації філософських знань, їх виокремлення з-поміж релігійних. Водночас вона зумовила зміщення акцентів філософського розгляду із загального, спільного, повторюваного на індивідуальне, унікальне, неповторне. Світоглядна установка ренесансної свідомості все активніше спрямовувалася на людину, людську особистість, її духовний, внутрішній світ, екзистенцію. Активно сприяли цьому й організовані наприкінці XV ст. в Галичині кириличні друкарні для випуску східнословянських книг, в одній з яких у 1483 р. і вийшла перша друкована праця Прогностична оцінка тогочасного 1483 року Юрія Дрогобича (14501494) одного з пропагандистів гуманістичних ідей в Україні. Людина всебічно освічена, доктор філософії та медицини, професор математики й астрономії Краківського та Болонського університетів, Ю. Дрогобич був відомою постаттю на європейських наукових теренах. Його учнем був знаменитий польський астроном Микола Коперник. У дусі тогочасної європейської науки Ю. Дрогобич розглядав ортодоксальні догмати християнства, звеличував людину, її розум, пізнавальні здібності. Працюючи здебільшого за кордоном, він памятав своє національне коріння, відстоював інтереси рідної землі.
У розвиток української філософської культури вагомий внесок зробили також братства, що виникли в Україні в останній чверті XVI на початку XVII ст. як громадські центри оборони української духовної культури від сторонніх впливів. Створюючи розгалужену систему шкіл, вони сприяли широкому розвитку освіти, її секуляризації та демократизації, що сприяло становленню професійної філософії в Україні.
Одним із перших і найавторитетніших з-поміж братств було Львівське Успенське братство. При ньому з 1586 р. діяла школа, статут якої (Порядок шкільний), як і братства загалом, був зразком для всіх інших, що згодом відкрились у Бережанах, Дубні, Галичі, Вінниці, Замості, Камянці-Подільському, Кременці, Немирові, Острозі, Рогатині, Холмі, Шаргороді тощо. У Львівській школі викладали читання, арифметику, словянську та грецьку мови, основи риторики, діалектики, астрономії, вивчали Псалтир, Часослов, Катехізис, Євангеліє. З її діяльністю повязані імена багатьох видатних постатей на терені української духовної культури.
В основу змісту тогочасної філософії було покладено синтез християнського неоплатонізму й арістотелізму, елементів філософії Ренесансу, Реформації та доби раннього Просвітництва з духовною спадщиною києво-руського візантинізму і особливостями українського менталітету. Тобто першою формою буття української філософії як самостійної сфери теоретичного знання була барокова схоластика з характерним для неї поєднанням ретроспективності (звернення до минулого) й традиціоналізму при розгляді глибинних філософських проблем.
Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких енциклопедистів Вольтера, Дідро, Руссо, Ламетрі, Монтескє, Маблі та ін. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Вони ж створили у Петербурзі гурток під назвою Зібрання, який дбав про переклад іноземних книг російською мовою, (керував Г. Козицький). За 15 років (1768-83) видали 173 томи (112 назв) творів французьких просвітників, Енциклопедію Дідро.
Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, обєднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали помякшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу. Це трактувалось особливо під час правління філософа на троні - Катерини II, коли роль Києво-Могилянської Академії в Україні було зведено до звичайного училища єпархіальних євреїв, закрито Харківський, Переяславський і Чернігівський колегіуми. Члени Попівської академії (у с. Попівка на Сумщині) в маєтку О. Паліцина вивчали твори французьких просвітників. Серед просвітників випускників Києво-Могилянської Академії були літератори, перекладачі, публіцисти, зокрема М. Мотоніс, В. Рубан, Г. Полетика, Я. Козельський та ін. Свій суспільний ід