Творчий метод в мистецтві. Естетика реалізму в мистецтві ХХ ст.
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
льства, виконання яких мало задовольнити можливість реалізації такого ідеалу. Отже, естетичні погляди і теорії, за всієї складності та неоднозначності їх впливу на естетичну й художню практику, формують комплекс опосередкування між ними: художній метод і повязану з ним систему теоретичної художньої освіти, інститут художньої критики та систему естетичного виховання.
Специфічною ознакою художнього методу є його здатність до розвитку і трансформації. Так, П. Пікассо та С. Далі розпочали свій творчий шлях у межах школи класичного іспанського живопису, продовжуючи кращі традиції Веласкеса, Рібери, Гоиї, а згодом їх імена набули статусу символів двох найсуперечливіших та найцікавіших напрямів XX ст. кубізму та сюрреалізму, що склалися у межах нереалістичної методології.
Осмислення феномена художнього методу, з одного боку, потребує суспільно-історичного контексту, а з іншого породжує супутні теоретичні проблеми, що безпосередньо повязані з дослідженням специфіки художньої творчості, аналізом світосприйняття, світовідчуття митця тощо. Саме комплексний підхід до вивчення проблеми художнього методу сприятиме створенню цілісної моделі цього загальнотеоретичного поняття.
Розробкою проблеми методу через аналіз художньої творчості займалися античні філософи Платон і Аристотель, теоретичні моделі яких можна вважати передвісниками дослідження нереалістичного і реалістичного методів у мистецтві.
Згідно з позицією Платона, справжні митці переживають божественну емонацію силу, що забирає в них розум і робить їх своїми прислужниками, адже через них говорить сам бог. У такий спосіб філософ наполягав на тому, що художника не можна навчити творити, адже цей процес загадковий. Він не піддається логічному тлумаченню, і митці зовсім не знають того, про що вони говорять.
Платон інтерпретував творчість через інтуїтивно-позасвідоме начало, позбавлене раціональних компонентів. Тому можна сказати, що він безпосередньо вплинув на формування і розвиток нереалістичного методу в мистецтві. Адже філософи ірраціоналістичної орієнтації А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, С. Кьєркегор, 3. Фрейд, А. Бергсон, які визнавали себе послідовниками Платона, надали своїми концепціями теоретичного підґрунтя нереалістичним напрямам: футуризму, кубізму, абстракціонізму, експресіонізму, сюрреалізму тощо (Рис. 2.):
Рис. 2. Нереалістичний метод
Тривалий час вітчизняна естетична наука і мистецтвознавство рішуче заперечували нереалістичний метод у мистецтві, а митців, які працювали у межах наведених напрямів, вважали позбавленими світосприйняття.
Проте видатні представники нереалістичних течій були досить послідовними у своїх світоглядницьких позиціях і демонстрували у творах особисте ставлення як до загальнофілософських, так і до конкретно-історичних проблем. У цьому сенсі значний інтерес викликає художня спадщина представників експресіонізму Е. Мунка (Норвегія), Ф. Кафки (Австро-Чехія), Г. Бенна (Німеччина), Ж. Руо (Франція), Р. Віне (Німеччина) та інших, які, спираючись на нереалістичний метод пізнання дійсності, через систему відповідних образів і символів, осмислюючи суспільно-історичну ситуацію періоду між світовими війнами, зверталися до смисложиттєвих проблем людства, зокрема феномена смерті, інтерпретуючи їх у своїх художніх творах. Таким шляхом йшли і представники словянського крила європейського експресіонізму: В. Стефаник, Л. Андреєв, О. Кобилянська, молодий О. Довженко, творчість яких балансувала на перетині реалістичного і нереалістичного методів.
Під зовсім іншим кутом зору аналізував специфіку художньої творчості учень Платона Аристотель, який через свою теорію мімесису наслідування дійсності реконструював основні принципи раціоналізму. Філософ вважав, що мистецтво відтворює дійсність, яка містить у собі істину і, згідно з його концепцією, художній твір може зявитися тоді, коли виникає спільний погляд на споріднені речі, а самі митці добре розуміють і знають причини того, що створюється.
Позицію Аристотеля можна тлумачити як прообраз реалістичного методу, що зумовив причину виникнення яскравих художньо-мистецьких напрямів і стимулював творчі пошуки митців, які не повязували свою художню діяльність з будь-якими мистецькими угрупованнями та осередками:
У межах реалістичного методу були створені шедеври Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, Ф. Достоєвського і Д. Вергі, Т. Шевченка і Ф. Кричевського. Реалістичний метод творчості давав митцям змогу продемонструвати віртуозну професійну майстерність, створити психологічно насичену систему художніх образів, розробити різноманітні варіанти композиційної побудови творів і, отже, висловити свою світоглядницьку позицію, своє мистецьке та життєве кредо.
Яскравим прикладом складних процесів методологічної трансформації є художня спадщина О. П. Довженка, що тривалий час інтерпретувалася радянським кінознавством лише у межах теорії соціалістичного реалізму. Сьогодні відкрилися нові можливості для аналізу творчого доробку митця, які потребують певних уточнень і коригувань. Зокрема, осмислюючи творчість О. П. Довженка, слід чітко усвідомлювати, що соціалістичний реалізм безпосередньо почав впливати на фільми режисера, зроблені у другій половині 30 першій поло