Судове врегулювання та вирішення господарських спорів
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?-яких привілеїв та обмежень у засобах захисту прав.
Отже, в правовій державі слід взагалі відмовитись від категорії господарський спір, визнати існування лише спорів про право та гарантувати кожному право на вирішення їх судовою владою держави в однаковому для всіх порядку.
Визначаючи господарську сутність спору, слід звернути увагу на позитивні та негативні сторони його виникнення. Так, вчені І. Побирченко та В. Тадевосян відмічають в ньому позитивний момент, вказуючи, що правовий спір сприяє встановленню чіткості і визначеності у взаємовідносинах спірних сторін. З іншого боку він свідчить про неврегульованість взаємовідносин контрагентів. Для того, щоб усунути її, необхідно розвязати виниклий спір. Тому завдання господарників та юристів сьогодні полягає в тому, щоб попередити спори, а при виникненні оперативно вирішувати, самими сторонами, без звернення до господарського суду.
Незважаючи на різноманітність думок щодо визначення сутності господарського спору, більшість науковців додержуються давно встановленої класичної позиції з цього приводу. А саме, господарські спори є різновидом правових спорів, що виникають в процесі здійснення господарської діяльності, самостійним інститутом господарського права або іншими словами протиріччям двох або декількох осіб про права та обовязки в господарських правовідносинах [29].
Спори з приводу господарських правовідносин частіше всього виникають в результаті правопорушень по укладеним договорам. Але вони можуть породжуватись у випадку заподіяння позадоговірної шкоди, незаконного привласнення чужого майна, розходжень при укладанні договорів, порушеннях прав субєктів підприємницької діяльності неправомірними рішеннями органів влади і управління, при заборгованості підприємств та організацій.
В залежності від змісту, сутності господарських спорів їх можна розділити на кілька категорій. Раніше, в умовах Радянського Союзу, вони розмежовувались на три групи:
1) переддоговірні, до яких відносились спори, повязані з примушуванням укладати договір, про умови договору, про зміни та його розірвання;
2) майнові, що випливають з відшкодування збитків, сплати неустойки, віндикації речі і т.п.;
3) немайнові.
Слід відмітити, що термін “переддоговірні спори” на цей час залишився в Декреті Кабінету Міністрів України від 23.01.1993 р. ” Про державне мито”, але судова практика відмовилась від нього. Всі вказані види спорів в статистичній звітності господарських судів є спорами про укладання, зміну, розірвання договорів та визнання їх недійсними. Тобто вся група спорів характеризується по окремим видовим характеристикам [47].
Виходячи з цього, всі господарські спори можна розділити на три великі групи, категорії:
1) договірні;
2) майнові;
3) немайнові.
Поряд з цим розмежуванням спори за загальним предметом розподіляються і на більш мілкі групи за спеціальними ознаками.
Так, договірні спори поділяються на:
а) спори про укладання договорів, їх умовах;
б) зміну договорів;
в) розірвання договорів;
г) визнання договорів недійсними.
Ще більш розгалуженою є категорія майнових спорів за видовими ознаками, а саме:
а) про віндикацію майна;
б) про стягнення збитків;
в) про постачання недоброякісної, некомплектної продукції, товарів;
г) за розрахунками і т.п.
Немайнові спори однорідні. Серед них займають важливе місце справи про недійсність актів відповідних органів, про порушення антимонопольного законодавства і т.п.
Розмежування спорів за категоріями та видами має важливе значення для правильного визначення держмита, надання належних доказів, здійснення певних процесуальних дій. Крім того, статистичні дані по категоріям та видам спорів дають можливість мати явну уяву про характер господарських правопорушень, розповсюдженості деяких з них, про стан укладання договорів і договірної дисципліни. Це дозволяє приймати відповідні заходи по усуненню правопорушень та інших недоліків в господарській діяльності.
Учасники господарського процесу становлять самостійний інститут господарського процесуального права. Учасники господарського процесу це субєкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав і інтересів, що охороняються законом, господарюючих субєктів. За змістом господарського процесуального законодавства особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені певним комплексом прав, які надають їм таку можливість. Правовий стан кожного учасника процесу визначається тими функціями, які вони виконують у ході розгляду й вирішення спору і метою, яку вони переслідують.
Всіх учасників господарського процесу залежно від правового стану можна поділити на кілька груп. Перша група господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують конкретну справу. До другої групи відносяться учасники господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть участь у справі. Такими є сторони (позивач і відповідач), треті особі, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів у силу покладених на них законом функцій. Третю групу становлять особи, які сприяють здійсненню правосуддя, нормальному ходу вирішен?/p>