Судова влада в Україні: захист прав громадян, чи дискредитація системи правосуддя
Доклад - Юриспруденция, право, государство
Другие доклады по предмету Юриспруденция, право, государство
ть діяльність відповідних відділів державної виконавчої служби; організують професійну підготовку та атестацію державних виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи у роботі й накладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби.
Державними виконавцями є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби. Державні виконавці є державними службовцями, які здійснюють примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Державні виконавці зобовязані сумлінно виконувати службові обовязки, не допускати в своїй діяльності порушень прав громадян та юридичних осіб.
Держава гарантує захист здоровя, честі, гідності, житла, майна державних виконавців і членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій. Образа державного виконавця, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього обовязків, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.
РОЗДІЛ ІІ СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
2.1 Організація діяльності органів правосуддя (конституційні принципи, правові норми)
Суддя, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист, гарантованих Конституцією України та законами, прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Для забезпечення реальності прав субєктів процесу, законодавством передбачено додаткові гарантії. Гарантією створення умов нерівності учасників судового розгляду є закріплення в ст.62 Конституції України положення про те, що особа вважається невинною і не може бути притягнена до кримінальної відповідальності, а також покарана, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Законодавство більш чітко зафіксувало конституційний принцип забезпеченості доведення вини: згідно зі ст. 15, 16, 16-1 Кримінально-процесуального кодексу України, обмеження процесуальних прав у кримінальному процесі під час судового розгляду справи є істотним порушенням вимог процесуального закону.
Кримінально-процесуальний кодекс (ст. 16-1), розкриваючи ці висловлювання, йде шляхом впровадження в судочинство принципу загальності сторін, свободи в поданні ними своїх доказів і доведенні перед судом їхньої переконливості, а також покладення обовязків із підтримання державного обвинувачення, виключно, на прокурора, розмежування функцій обвинувачення й захисту, відокремлення цих функцій від судді та суду. Суд позбавлено необхідності здійснювати низку процесуальних дій, які б викликали сумнів у його обєктивності та неупередженості. Відсутність прокурора під час судового процесу ставила суддю в положення обвинувача, оскільки саме він оголошував обвинувальний вирок, досліджував докази, що були подані на підтвердження обвинувачення. Навіть за відмови прокурора і потерпілого від обвинувачення, суд має право закінчити розгляд кримінальної справи і поставити обвинувальний вирок.
Як основу судового процесу, варто розглядати правила про силу доказів. Правила, що наказують оцінювати докази заздалегідь заданими юридичними нормами відомі як система формальних доказів. Прийнято вважати, що формальні докази породжені пошуковим процесом. Та сама по собі пошукова процедура не припускає оцінки доказів за формальними підставами критеріями як обовязкової умови. Для того, щоб забезпечити кожному учасникові кримінального кодексу дійсну можливість реалізувати свої інтереси, необхідно погодитися з однією умовою - необхідністю реального розмежування процесуальних функцій. Тому не слід змішувати в діяльності учасників процесу протилежних інтересів.
У звязку зі зміною ролі суду в кримінальному процесі, правомірно постає запитання: чи є суд субєктом доказування, чи лежить на ньому обовязок доказування, і, зокрема, чи повинен він виявляти активність під час установлення фактичних обставин справи? Підставою для постановки даного питання є послідовна реалізація принципу загальності. Поділ влади, побудова незалежної судової влади, дає підставу вважати, що судова влада це особлива прерогатива суду розвязувати соціальні конфлікти, що виникають у сфері права. Здійснення цієї функції вимагає від суду повної неупередженості стосовно сторін конфлікту і, зокрема, цілковитої відмови від дій, що можуть бути витлумачені як обвинувальні. Тому суд повинен бути звільнений від обовязку оголошувати обвинувальний вирок і позбавлений права першим допитувати потерпілого, обвинуваченого, чи свідка, або інших субєктів процесу. Однак це не означає, що суддя не несе обовязку всебічно і повно досліджувати обставини справи. Постулат, відповідно якого встановлення істини є метою судочинства, у тому числі і його центральної стадії, не виникає сумніву.
Питання про роль суду в доведенні оцінюється дуже суперечливо. Стверджується, що досудове слідство і судовий розгляд мають на меті встановлення дійсних обставин справи, які слід проводити всебічно і обєктивно. Проте суд, зберігаючи обєктивність і неупередженість, повинен забезпечити сторонам обвинувачення і захисту необхідні умови для реалізації їхніх прав на повне дослідження обставин справи. Суддя має вжити заходів для забезпечення рівності прав сторін, с?/p>