Суд присяжних в Україні
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?вні положення реформи судової частини в Росії. У даних положеннях вперше було зафіксовано такі нові інститути і принципи, як: відокремлення суду від адміністрації, виборний мировий суд, присяжні засідателі в окружному суді, запровадження адвокатури, принцип змагальності [5, с. 2] .
Важлива роль у підготовці судових перетворень у царській Росії належала статс-секретарю департаменту законів Державної ради, українцеві С.Зарудному. Відомий юрист-публіцист Г. Джаншієв так оцінював його роль:
Його вплив і роль були виняткові і безприкладні. З першими підготовчими стадіями цієї справи Зарудний безвідлучно стояв при ній і дієво працював у всіх її подальших фазах...[6, с. 1].
На основі положень, підготовлених комісією, було створено Статут кримінального судочинства і Статут про покарання, що накладаються мировими суддями, які затвердив імператор Олександр ІІ 20 листопада 1864 року.
На території України реформування судової системи відбувалося за судовими Статутами 1864 р. Російської імперії. Суд присяжних, що ними передбачався, в Україні вводився поетапно. Найперше, у 1867 p., він втілений у практику Харківського, Сумського та Ізюмського судів, які територіально знаходилися ближче до центру імперії. Найпізніше, у 1880 р., суд присяжних отримав практичне застосування на теренах Правобережної України: у Київському, Уманському, Камянець-Подільському. Житомирському та Луцькому судах [6, с. 2].
Даний суд формувався на взірець французького суду присяжних. Головуюча верхівка складалася із 3-х членів: судді та 2-х його замісників. Колегія присяжних складалася із 14-ти присяжних засідателів, два з яких були запасними .
Присяжних засідателів для роботи в окружних судах обирали земські комісії із місцевих жителів, які мали повагу і довіру співвітчизників. Для вибору присяжних засідателів формувалися загальні (губернські) списки та річні списки, а також, списки запасних присяжних засідателів [5, с. 2]. Загальний список публікувався в місцевих Відомостях. Функцію захисника виконували присяжні повірені.
В результаті судового слідства присяжні давали відповіді на питання: Чи мав місце злочин? Чи винний у ньому підсудний? Чи з умислом він діяв? Чи заслуговує підсудний на поблажливість? [3,с. 17]. Рішення виносилось у вигляді вердикту, тобто відповіді на питання винуватості підсудного. На основі вердикту присяжних коронний суд виносив вирок, який міг бути оскаржений лише у касаційному порядку [5, с. 1].
Історія суду присяжних в Україні, впровадженого на основі Статутів 1864 p., досліджена ще недостатньо. Особливо це стосується наукової думки про нього. Відсутність таких даних унеможливлює не лише зясування суспільно-правових процесів в Україні у період кінця XIX - початку XX ст., а й врахування їх у нинішній судовій практиці.
Після введення суду присяжних у практику судочинства число противників останнього не зменшилося. Водночас у суспільстві зростала кількість його прихильників. Тодішня наукова дискусія щодо суду присяжних була досить напруженою і складною, що зумовлювалося низкою проблем, що стосувалися діяльності даного інституту судочинства [6, c. 2].
Теорія суду присяжних, на той час фрагментарно була відображена у багатьох наукових та науково-публіцистичних працях. З-поміж них чільне місце
належить тим, що були опубліковані в Україні. На їх підставі можна окреслити коло теоретичних проблем, щодо яких велися дискусії: доцільність інституту присяжних; умови діяльності; компетенція та права суду присяжних; порядок формування і склад суду; тощо.
Доцільність суду присяжних аргументовано доводилася приват-доцентом М.Чубинським, який з цього питання у 1897 р. розробив доповідь на засіданні Київського юридичного товариства [6, c. 3].
Ще в 1895р. відомий юрист-критик Дейтріх вказав на головні недоліки суду присяжних в Росії: юридична „некомпетентність” та велика відмінність рішень одне від одного в аналогічних обставинах, залежність від мелодраматичних фактів (виступів сторін, місця розгляду справи тощо) [7, с.20].
У своїй доповіді М.Чубинський стверджував, що для вирішення фактичних питань справи потрібно мати живу совість і глузд, а вдосконаленням системи формування суду присяжних можна усунути часткові його недоліки.
Якщо розглядати умови дії суду присяжних, то ще у перші роки діяльності останнього в Україні, Л. Владимиров провів ґрунтовне дослідження функціонування суду присяжних у розвинутих країнах Заходу. На підставі дослідження автор вказує морально-правові умови, потрібні для суду присяжних: розвинуте почуття обовязку та справедливості суспільства, а також, суд присяжних можливий лише у правовій державі, де закон визначає, що заборонено, і гарантує кожному свободу, поки той не порушить закон [6, c. 3].
Дискусія стосовно компетенції суду присяжних не припинялася впродовж усього періоду його діяльності. Першим важливим її моментом було те, що цей суд з самого початку існування не мав права розглядати справи про державні злочини. Пізніше, Законом 1878 р. у суду присяжних забрано справи щодо злочинів проти порядку управління, а в 1889 р. вилучено справи про службові злочини посадових осіб. Головними аргументами потреби вилучення статей з компетенції суду присяжних були: неспроможність присяжних зрозуміти складні злочини; часте винесення щодо окремих злочинів виправдальних вироків; необєктивність розгляду справ [3, c. 17].
Наукові дискусії щодо порядку формування та складу суду присяжних стосувалися наступн