Стратегічне планування і управління на підприємстві
Контрольная работа - Менеджмент
Другие контрольные работы по предмету Менеджмент
ого управління: стратегічного рівня та децентралізованих підрозділів. Застосування стратегічного контролю та контролінгу. Використання стимулів щодо освоєння стратегічного управління. Формування стратегічної поведінкиКонкуренція стратегічних і поточних видів діяльності з перевагою останніхРозробка системи стратегічних планів, у тому числі стратегічних бюджетів (див. розд. 12). Захист стратегічної діяльності за допомогою низки планово-організаційних і соціально-економічних заходівВідсутність надійної стратегічної інформації для управління підприємствомФормування (зміцнення) аналітичних служб підприємства. Побудова систем стратегічного моніторингу та контролінгу:
зовнішнього середовища;
внутрішнього середовищаБрак у персоналу навичок стратегічного управлінняСпеціальна підготовка кадрів управління, особливо вищого рівня, для всебічного забезпечення функціонування організації у стратегічному режимі. Підготовка та підвищення кваліфікації персоналу щодо прийняття стратегічних рішень, а також їх застосування та аналізу наслідківОпір змінам у вигляді ліквідації загроз ОСУ, розподілу влади, прав, обовязків та відповідальності, способу мислення та звичних ритуалів, що існують на підприємствіСтворення структури, що здатна змінюватись. Спільне прийняття стратегічних рішень. Управління опором. Формування стратегічного мислення та поведінки
галузевої належності;
розмірів підприємства (залежно від галузевих особливостей);
типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації;
характеристик виробничого потенціалу;
наявності (відсутності) науково-технічного потенціалу;
рівня розвитку управління;
рівня кваліфікації персоналу тощо.
Різні підходи до побудови системи стратегічного управління потребують чіткого уявлення про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств, які в загальному вигляді можна сформулювати відповідно до мети стратегічного управління.
Мета стратегічного управління це побудова такої динамічної системи, яка давала б змогу забезпечувати своєчасне визначення місії, цілей та стратегій, розробку і виконання системи планів (як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів), удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для підвищення його конкурентоспроможності та існування в довгостроковій перспективі.
З огляду на сказане подаємо принципову схему стратегічного управління підприємством (рис. 1.5).
Висновки
1. Потреба та здатність передбачати розвиток подій та їх наслідки характерні для людини. Зокрема, обґрунтованість передбачення стосовно діяльності підприємства залежить від ступеня сприйняття та розуміння явищ і процесів на ньому та навколо нього; ступеня передбачуваності розвитку цих явищ і процесів; можливості управлінського впливу на ці явища й процеси за допомогою доступного методичного та технологічного інструментарію. Наукове передбачення це діяльність. що полягає в застосуванні певних методів, прийомів та інструментів, які дають змогу прогнозувати перебіг процесів та явищ на перспективу в певній послідовності з установленням чітких взаємозвязків між ними.
2. Залежно від типу проблеми на вибір методів передбачення її розвитку та інструментів розвязання може впливати різна сукупність взаємозвязаних факторів, як-от інфляція та дефляція, економічне процвітання або депресія, страйки, землетруси, терміни поставок сировини, коливання цін, податки тощо, які ускладнюють розуміння поточних подій, а тим більше тих. які можуть (або ні) відбутися в майбутньому. Розуміння тенденцій і передбачення подальшої долі підприємства, його процвітання або занепаду втілюються в життя в системах відповідного управління, їх спрямованості та основних характеристиках.
3. З погляду можливості та необхідності врахування майбутнього розвитку подій розрізняють чотири основні фат поступового переходу до стратегічного управління:
1) поточне управління за відхиленнями (домінування позиції щодо непотрібності передбачення тенденцій розвитку);
2) управління від досягнутого (з елементами передбачення майбутнього);
3) управління за цілями, з орієнтацією па передбачення тенденцій у розвитку зовнішнього середовища;
4) стратегічне управління (базоване на науковому передбаченні).
4. Поточне планування та бюджетування характерні для управління, що базується на контролі та керуванні за відхиленнями. Поточному плануванню та бюджетуванню притаманні короткостроковість (на один рік) і внутрішня спрямованість без урахування зовнішніх умов функціонування підприємства: ринків, конкуренції, стану економіки, демографії, НТП тощо. Це їхній основний недолік, що не дає змоги забезпечувати надійний розвиток фірми.
5. Довгострокове планування базується на гіпотезі про можливість людини передбачати та контролювати майбутнє. Формальні процедури довгострокового планування виникли внаслідок розвитку процесу бюджетування. Довгострокове планування, розкриваючи перспективи розвитку, спиралося на різні варіанти екстраполяції, а згодом і на складніші моделі очікуваного економічного зростання окремих країн, можливостей розвитку ринків тощо.
6. Стратегічне планування як явище й процес передбачення майбутнього та підготовки до майбутнього тлумачиться доволі широко:
а) як інтегральний процес підготовки та прийняття