Становлення державності та законодавства у ранньофеодальній слов`янській державі
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
редавалося намісникам, управління містами правителям замків.
Подібно до Західної Європи, королівська влада у Польщі з розвитком феодалізму намагається зміцнити своє становище, Боротьбу за централізацію держави, розпочату Пшемиславом ІІ, продовжили Владислав Локеток (в 1331р. відбив наступ німецьких хрестоносців Тевтонського ордену) та Казимир III (13331370). За Казимира III Великого були розширені кордони держави, зокрема до Польщі після 1340р. насильно включено Галичину. Шлюбом з дочкою угорського короля та співпрацею з римським святійшим престолом в організації хрестового походу 1345р. на Литву Казимир III зумів зміцнити міжнародне становище держави. Це дозволило провести внутрішні реформи. Розпочалося будівництво укріплених замків, чиї гарнізони очолювали каштеляни. Шляхта була примушена служити в королівському ополченні. Знаті дозволялося формувати власні загони. Певну кількість воїнів мала виставляти своїм коштом церква. Для забезпечення потреб тилу використовували міщан та селян. Цей же король провів уніфікацію польського права, про що піде мова далі. Однак, саме за його королювання шляхта зуміла дещо обмежити королівське право на вибір спадкоємця престолу. За Будзінським договором 1355р. престол міг переходити лише по чоловічій лінії. Оскільки Казимир III мав лише дочок, це означало б кінець його династії і нове безкоролівя. Намагаючись запобігти такому розвитку подій, Казимир III домовився (можливо, ще в 1339р.) Зі своїм зятем Людовіком Угорським про перехід польської корони у руки останнього, якщо тільки у майбутньому у Казимира не зявиться спадкоємець чоловічої статі син. Перебування Людовіка Угорського на польському престолі (13701384) проходило в умовах постійної загрози бунту можновладців. Намагаючись забезпечити їх лояльність, король йшов на значні поступки. В 1374р. він був змушений видати т. зв. Кошицький привілей. За умовами останнього, феодали звільнялися від податків на користь корони, за винятком символічних 2 грошів з ділянки землі чи будівлі. Шляхта мала призиватися у військо лише у випадку сильного нападу ворогів, тобто з служилого класу ставала привілейованим.
Згідно Кошицького привілею, рицарство урівнювалося в правах з магнатами у питаннях володіння землею та звільнення від повинностей. Посада каштеляна ставала нежиттєвою, призначатися на неї могли лише представники місцевої знаті. Під контроль каштелянів таким чином переходили 23 міста, що раніше були оплотом королівської влади. Одночасно скасовувався обовязок феодалів брати участь у будівництві нових та ремонті старих замків. Умовні тримання земель (на умовах служби королю) знаті були замінені на спадкові. Нарешті, знать звільнялася навіть від обовязку приймати на постій короля і його військо. З метою зберегти особисту владу в Польщі Людовік Угорський зробив серйозні поступки місцевій знаті і шляхті, що це практично унеможливило подальший перехід до станово-представницької, а згодом і абсолютної монархії у цій країні. Віднині розвиток Польщі пішов по особливому, відмінному від решти Західної і Центральної Європи, руслі. Король, залишившись без грошей і власного війська, був змушений постійно звертатися до шляхти з проханнями про підтримку. На території Польщі поступово оформлюються до 60 місцевих самоуправлінських органів сеймиків. Сеймик це зїзд усієї місцевої шляхти (більша частина якої перебуває на службі у магнатів), який вирішує не лише питання місцевого життя, але й участі регіону у житті загальнодержавному. З депутатів, обраних на місцевих сеймиках, формується нижня палата загальнодержавного Сейму. Саме у Сейму, у сеймиків (та ще у міст) просить король гроші на потреби центрального управління, зовнішньої політики, кварцяного війська. До них він звертається у випадку необхідності формування ополчення для ведення великої війни.
Про роль сеймиків в житті польського суспільства того часу говорять Нешавські статути: Не буде встановлюватися ніяких нових законів та вказівок земянам, щоб вони виступали на війну без згоди загальних зїздів, і повинні збиратися в окремих землях.
Законодавче право дворянства на скликання своїх сеймиків було отримане в 1454р. коли Казимир IV Ягеллончик був змушений прийняти т. зв. Нешавські статути. Але ще до цього королівська влада у Польщі пережила кілька дошкульних ударів. Шлюб дочки Людовіка Угорського з Великим литовським князем Ягайлом (1385р.) обернувся сходженням останнього на польський престол. Згідно Кревської унії, новий король (Ягайло прийняв імя Владислава II) зобовязувався приєднати Литовське велике Князівство до Польщі, перенести спільну столицю до Кракова, перевезти туди ж литовську скарбницю, перейти разом з своїм народом у католицизм. Тобто не король складав свої умови польській знаті, а вона диктувала йому свої. Фактично ж. у 1385р. магнати вибороли собі право обирати короля. Казимир IV, син Владислава-Ягайла, зійшов на польський престол в складній зовнішньо- і внутрішньополітичній обстановці. В Нешавських статутах 1454р. він був змушений погодитися з тим, що жодне важливе рішення королівська влада не могла прийняти без скликання генерального зїзду шляхтичів Сейму. Пізніше цей же порядок буде підтверджений Мельницьким і Радомським привілеями. Кешавські статути вилучали з юрисдикції королівського суду деякі категорії карних злочинів, здійснених дворянами. Цим же документом шляхта урівнювалася з магнатами в праві на заміщення певних державних посад.
Успіхи політики обєднання привели в