Специфіка педагогічного спілкування
Информация - Педагогика
Другие материалы по предмету Педагогика
і прийнятність інформації. Гарний викладач має відчувати межу, за якою науковий виклад матеріалу переходить у науково-популярне, а зрозуміле пояснення у розжовування банальних істин. Аудиторію треба поважати, а не підлещуватися до неї, знімаючи з неї навіть невелике інтелектуальне навантаження.
З часів Цицерону відомо також, що структура будь-якого викладення матеріалу перед аудиторією складається з трьох частин: вступ, основна частина та висновок. Для першої і третьої частин можна відвести роль емоційних зачіпок, що не тільки привернуть увагу аудиторії, а й забезпечать дружелюбний контакт із нею. Відомий оратор А. Ф. Коні пропонував на початку лекції привести забавні випадки, комічні непорозуміння, навіть щось екстравагантне, аби заволодіти увагою. Основна частина повідомлення повинна поміститися в рамку з переліком основних змістових тем, розташованих відносно одна одної у певній логічній послідовності. Дейл Карнегі наводить приклади невдалих виступів вінегретного асортименту, де всього потроху й усе існує без усякого звязку один з одним. На закінчення можна підвести підсумки і обовязково подякувати аудиторії за співробітництво і допомогу в спільному обговоренні проблеми.
Частою помилкою викладача, особливо недосвідченого, є погане відчуття часу. Іноді воно призводить до надмірно швидкого викладання матеріалу, коли здається, що стрілка завмерла, а говорити більше немає про що. Це викликає непотрібну емоційну напругу, розгубленість і фрустрацію. Частіше ж часу не вистачає, і викладач змушений жужмити матеріал, щоб щось встигнути. Час треба тримати під контролем, а всі три частини повідомлення повинні перебувати в гармонійному сполученні. Основний час треба приділяти основній частині. Крім того, обовязково треба готувати резервний матеріал, щоб скористатися зайвим часом. Це підсилить авторитет педагога, продемонструє його професійну компетентність.
Д. Карнегі постійно підкреслює необхідність ретельної підготовки викладача чи оратора до публічної промови, аж до репетиції її перед більш простою аудиторією, наприклад, перед своїми родичами. Талантом імпровізатора володіють далеко не всі (лише 0,1 % людей), причому в деяких ситуаціях, наприклад під час читання лекції чи виступу на відповідальній нараді, імпровізація взагалі недоречна. Тому основний секрет успіху полягає в ретельній підготовці матеріалу, підборі цікавих фактів, підпорядкуванні цих фактів логіці викладання й ілюструванні їх яскравими прикладами.
Будь-який викладач знає, що почуття хвилювання і занепокоєння до виступу може змінитися почуттям незадоволеності самим собою, досади на самого себе за упущену можливість. Це може закріпити тривогу й навіть викликати страх публічного виступу. У деяких працях психологів зазначається, що страх публічного виступу знаходиться у верхній десятці після страху смерті, самотності, втрати роботи й друзів. Своїми коріннями ця проблема йде в зясування особистісних та соціально-психологічних особливостей, а також тих труднощів спілкування, що заважають прояву природності, легкості у встановленні контактів, довірчості. До таких труднощів належать інтровертність, соромязливість, підвищена особистісна тривожність, ригідність, низький самоконтроль. Наприклад, в одному з досліджень групам випробуваних різних національностей було запропоновано за певний час встановити якнайбільше контактів і обговорити намічені раніше питання. Найбільші досягнення в цьому були у американок; у німкень, француженок та італійок результат виявився більш скромним. Жительки ж Британських островів виявилися настільки соромязливими, що так і залишилися стояти в дверях, не ризикуючи навіть підійти до уявлюваного партнера і вручити йому візитну картку.
Найголовніші якості педагога не обмежуються знанням свого предмета. Він митецький комунікатор. Володіючи власним тілом, обличчям, інтонацією тощо, учитель керує враженням, яке справляє на оточення. І в той же час, як свідчать дослідження, 45 % молодих учителів вважають, що їм не даються контакти з учнями.
Самі вчителі, як доводять дослідники, не завжди усвідомлюють свою провідну роль в організації контактів. З появою труднощів у спілкуванні близько 25 % з них вважають, що ускладнення виходять від учнів, є наслідком їх невихованості. Залишається лише шкодувати, що наставник не визнає свого внеску, причому значного, у створенні потенційно конфліктної ситуації (див.: Мальковская Т. Н. Учитель ученик).
Вчителю треба рахуватися зі сподіваннями своїх колег, адміністрації школи, учнів та їхніх батьків сподіваннями, які звичайно не збігаються між собою. Учитель людина маргінальна. За образним висловом В. Б. Ольшанського, це коли одна нога знаходиться в човні, а інша на березі. Балансувати важко, але треба [62, с. 200].
Незважаючи на загальновідому істину: переконливість педагога не пропорційна гучності його голосу, багато педагогів використовують у педагогічному спілкуванні вульгарний лемент. Нерідко педагогічне спілкування підмінюється повчальним марнослівям вчителя, що викликає в учнів тільки одне бажання: скоріше дочекатися його кінця.
Серйозної уваги заслуговують рекомендації В. А. Сухомлінського про способи спілкування на заняттях. Він виступав проти зайвого порушення психіки учнів підвищеним тоном, напругою, проти перевантаження мови вчителя інформацією, проти непотрібних повторів і запитань.
Неправильне педагогічне спілкування народжує страх, непевність, ослаб