Соціальна психологія в СРСР. Марксизм
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
і аспектів спільної діяльності: згуртованості (Донцов, 1979), організованості (Чернишов, 1980), і т.п. Уже існують дослідження, що теоретично узагальнюють цей величезний досвід (Донцов, 1984), що саме по собі є ознакою високого рівня розвитку досліджень. Розроблено унікальні апаратурні методики для вивчення проблем сумісності. Дослідження соціально-психологічного клімату не уступають закордонним дослідженням. Всі три основні частини дослідження обєкта: теорія, метод і конкретні методики органічно погоджені один з одним. Збірник класичних робіт у цій області, будучи перекладеним на англійську мову, приніс би чималу популярність радянської соціальної психології.
Однак за тридцять років дослідження колективу вичерпав до середини 80-х років свій основний потенціал. Питання про подальшу долю цього обєкта був підказаний і вирішений суспільною практикою.
Ще до початку перебудови перші спроби реальної демократизації виробництва предявили соціальним психологам замовлення на вивчення нових форм організації праці, наприклад бригадного підряду (Журавльов, Шорохова, 1987). У дослідженнях психологічного аспекту цих нововведень виявилася висока значимість феномена соціальної справедливості, зокрема при введенні коефіцієнта трудової участі (КТУ), прогнозу сумлінності майбутніх партнерів по роботі в бригаді (Мингалєєва, 1986) і т.п. Відкрився тим самим зовсім новий клас явищ, які вже не могли бути описані й досліджені з устояних позицій.
У певному змісті була відтворена історична ситуація того часу, коли починав свою діяльність основоположник радянської теорії колективу А. Макаренко. Він зштовхнувся з тим, що педагогічні розробки, що були в його розпорядженні, не давали задовільної відповіді на практичні питання й був змушений шукати відповіді в тій же практиці. Не всі результати його діяльності були використані однаково. На перший план виступила безперечно видатна ідея відповідальної залежності як психологічного фундаменту єдності й розвитку колективу. Набагато менший резонанс одержали його погляди про людське щастя як кінцевої мети перетворення людини, про роль моральності й моралі в русі до цій не тільки суспільної, але й індивідуальної мети. Тим часом, особливо в останні роки життя він багато над цим працював. Загальне ідеологічне тло того часу, дозволяв говорити про мораль лише з погляду Леніна, якого цитував і сам А. Макаренко: ... моральність це те, що служить руйнуванню старого експлуататорського суспільства й обєднанню всіх трудящих навколо пролетаріату, що творить нове суспільство комуністів (Макаренко, 1972, 1984). Однак логіка самого життя підвела великого педагога до висновку про необхідність морального виховання, його інтеграції, у тому числі з урахуванням досвіду церкви й релігії, у педагогічний процес. Він тим самим визнавав, що не маючи моральної основи й моральних цілей, згуртований, організований і дисциплінований колектив, що опирається на відповідальну залежність всіх перед усіма, ризикує перетворитися в слухняне й легко кероване знаряддя. Як це робиться - добре відомо: мети, поставлені групою осіб оголошуються цілями суспільства, і мети всіх інших груп, якщо вони - колективи, повинні збігатися з оголошеними цілями.
Не можна не відзначити, що й страто метрична теорія колективу, розроблена А.В. Петровським, ставить фактично ту ж проблему, над якою працював Макаренко, якщо припустити, що, центральна ланка, внутрішня страта групової структури має під собою ще один, більше глибокий - моральний (етичний, духовний) - шар. За аналогією із цим міркуванням т же саме можна сказати й про диспозиційні теорії особистості, розробленої В. Ядовим. У вищий рівень пропонованої їм структури особистості легко інтегруються ті ж духовні, моральні цінності.
Можливо, і при більше еволюційному соціальному розвитку радянська соціальна психологія логічно пішла б у цьому напрямку, однак реформи, що почалися, зробили цей крок просто неминучим. Досить поставити запитання про стан людського фактора радянського суспільства: у яких колективах до 1986 р. були перетворені, сформувалися 15 млн. алкоголіків, 3 млн. щорічно засуджуваних за карні злочини, і мільйони, що враховуються важко, несунів, зложилося ядро кримінальної структури, перед якою нині виявилася неспроможним сама держава?
Одночасно виникає питання, повязане із черговим критерієм парадигми: яка була позиція соціальних психологів, що працювали в парадигмі перетворення? Відповідь на нього досить простий: ця позиція була задана ідеологічним, інституціональним і політичним положенням соціальної психології в радянському суспільстві як інструмента ідеології й політики правлячого номенклатурного класу. Вона не могла бути й не була інакше як переважно інструментальною. Це не означає, як це видно з досліджень колективу, що нею не могли бути отримані дані, значимі в тому числі для соціальної психології у світі. Однак ідеологічний контроль істотно обмежував її можливості. Тому радянський соціальний психолог незалежно від його вибору фактично був соціальним технологом у прикладній сфері й апологетом офіційної ідеології в області теорії. Щоб переконатися в цьому, досить зіставити тематику кандидатських дисертацій з діючими на момент їхнього захисту установками директивних органів, або глянути із цього погляду на роботи самого автора.
Історія, як відомо, не допускає умовного нахилення й видимо даремно міркувати на тему про те, що було б, якби Росія продовжувала ро?/p>