Соціальна перцепція й повсякденна свідомість
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
пояснити внутрішніми факторами (внутрішня причина) або труднощами завдання (зовнішня причина). Хайдер указує, що пояснення того або іншого наслідку внутрішніми (особистими) причинами припускає рішення людиною питання про те, у якому ступені оцінюваний їм людина відповідає за свої вчинки, у якому ступені це від нього залежало. Він виділяє пять рівнів пояснення особистої відповідальності, що залежать від ступеня інтелектуального (когнітивного) розвитку: на самому примітивному рівні причинно-наслідковий звязок глобальна - людина оголошується відповідальним за всі, до чого він має хоч якесь мислиме відношення, наприклад, його можуть обвинуватити в гріхах предків; на наступному рівні людині приписується відповідальність за подію, що відбулося з ним крім його активної участі, наприклад, виграш даної людини в лотереї; на наступному рівні людина уважається мимовільною причиною того, що він міг передбачати й запобігти; наступний рівень, коли людині приписується тільки те, що він мав намір зробити, і, нарешті, на останньому рівні всі й навіть свідомі вчинки людини пояснюються не тільки його намірами, але й обєктивними факторами. Характер пояснення в кожному окремому випадку визначається не тільки рівнем розвитку субєкта, його власними спонуканнями, але також необхідністю зберегти когнітивний баланс. Так, наприклад, якщо людина вважає, що інша людина ставиться до нього добре, те будь-який негативний його акт буде випадати із загальної картини; і в дію вступлять психологічні сили, що прагнуть відновити рівновагу.
В інших дослідженнях було виявлено, що механізм атрибуції діє й тоді, коли люди оживляють неживі предмети. Хайдер і Зиммель показували випробуваним спеціальний мультфільм, у якому геометричні фігури рухалися в кадрі, зіштовхуючись один з одним. Коли випробуваних попросили описати бачене, вони, наприклад, називали агресивним великий трикутник, що кривдив маленький трикутник і т.д.
Згодом ідеї Хайдера були розвинені Джоунсом і Девисом і Г. Келлі. Згідно Джоунсу й Девису, учинки однієї людини стосовно іншого залежать від того, як перший визначає ступінь особистої відповідальності другого. Три фактори впливають на це-відношення: соціальні вимоги - конвенціональний контекст ситуації, очікування інших людей; гедоністична релевантність - загальний баланс (програш і виграш) і його значення для людини; персоналізм - конкретні особливості відносин, що зложилися між субєктом і іншою людиною.
Келлі виявив інші три змінні, але вже стосовно до пояснення людиною власного поводження. До них він відносить: визначеність - сприйняття обєкта, явища або людину як єдиного, чітко обумовленого; послідовність - сприйняття даних якостей людини як більш-менш постійних і логічних для даної людини; і консенсус - зіставлення свого сприйняття даної людини зі сприйняттям інших людей.
Всі ці ідеї лягли в основу численних досліджень у таких областях, як процес переконання, формування подання про іншу людину й т.п.
У якості основних ядерних (по Хайдеру) характеристик виділяють наступні: намір, здатність, відповідальність і моральна оцінка (гарний - поганий). Уважається, що ці параметри визначають сприйняття іншої людини, формують відношення до нього.
У цей час дослідження атрибутивних процесів висуваються на одне з перших місць не тільки в області соціальної перцепції, але й у всій соціальній психології.
Хайдер робить якісно новий крок уперед, повідомляючи центральними, сутнісними рисами наміру сприйманої людини й оцінку можливостей їхнього здійснення. Це ставить дослідників перед необхідністю перегляду досить істотного методологічного положення: подання про людину як пасивному обєкті, мало чим відразних від фізичних, принаймні, при поясненні його місця в причинно-наслідковому ланцюзі. Коли Хайдер уводить пояснення поводження іншої людини його особистісними внутрішніми характеристиками, то воно фактично протиставляється безособовому, тобто такому, котре застосовується при вивченні нелюдського миру. Як відомо, при безособовому поясненні, застосовуваному природничими науками, питання про знаходження кінцевої причини в загальному ланцюзі причин і наслідків уважається псевдо проблемою, тому що кожна причина є, у свою чергу, наслідок чогось, а кожний наслідок служить причиною чергової ланки й т.д. нескінченно. Порушуючи питання про підхід до людини як споконвічній причині, Хайдер тим самим підриває теза позитивізму про якісну тотожність гуманітарних і природних наук. Крім того, такий підхід вимагає розгляд людини як агента, ініціатора дії, як якісно новий обєкт, що володіє волею, намірами, бажаннями й т.п. Однак тут знову виникає проблема генезису цих властивостей людини.
Хайдер зупиняється перед нею, що істотно збіднює його в основному досить плідну концепцію. Він повідомляє здатність людини до пізнання інтенції іншої людини і його прагнення до її реалізації вродженої.
Тут так само, як і в більшості досліджень соціальної перцепції, позначається загальна методологічна позиція американської соціальної психології, тяжіння до абстрактного, механістичного тлумачення спілкування людей і, головна, повна зневага (можливо, свідоме) до особливостей конкретного спілкування конкретних людей по конкретному приводі.
Особливо яскраво всі ці недоліки проявляються в дослідженні таких феноменів, як тяжіння людей друг до друга, взаємна привабливість або, навпроти, ворожість. Разом з тим у цих дослідженнях досить чітко