Соціальна екологія
Курсовой проект - Разное
Другие курсовые по предмету Разное
соціального статусу цих наук.
Соціоекологія виникла і розвивається не в результаті синтезу вже існуючих природничих, технічних і гуманітарних дисциплін, а формується як окрема самостійна якісно нова наука. У ході свого становлення соціоекологія, безумовно, асимулює певним чином досягнення традиційних дисциплін, однак при цьому вона переводить їх в іншу площину і надає їм зовсім інший зміст. Іншими словами, беручи деякі знання із традиційних дисциплін, соціоекологія розглядає їх на іншому, системному рівні, на рівні більш широких узагальнень. Соціоекологія, як особлива форма людського пізнання, разом з тим розглядає і пояснює її внутрішній органічний звязок з світоглядними аспектами. Адже взаємовідносини суспільства і природи в своїй основі визначаються різними субєктно-обєктними відносинами; обєктприрода, субєктсуспільство, суспільствоприрода, суспільствоісторія. Ось чому соціоекологічний світогляд виступає ядром світогляду людини, як складної системи ціннісних установок, орієнтирів і стимулів у відношенні людини до природи.
Соціоекологія розглядається як міждисциплінарна і одночасно інтегральна наука. Міждисциплінарний характер полягає в тому, що внаслідок багатоаспектності самої проблеми гармонізації взаємодії суспільства та природи її неможливо вирішити, не вивчаючи при цьому географічні, біологічні, геологічні, медичні, технологічні, економічні, юридичні, соціальні та інші її аспекти. Інтегральний характер визначається системністю проблеми взаємоповязаністю всіх природних та соціально-економічних компонентів в соціоекосистемах. Соціоекологія складається з галузевих підрозділів: екології, геоекології, антропоекології, інженерної геології, біогеохімії, екотехнології, економіки природокористування, соціоекологічного права та екосоціології, які одночасно є підрозділами своїх материнських наук і вивчають окремі аспекти даної проблеми. Саме соціоекологія є теоретичною базою для охорони природи і раціонального використання природних ресурсів.
При загостренні відносин у системі "суспільствоприрода" питання їх вивчення набуває особливої актуальності. Обєктом вивчення соціоекології є соціоекосистеми. Соціоекосистеми це територіальна соціоприродна саморегульована система, динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством.
Соціоекосистеми надзвичайно складні системи. Кожна з них складається з двох основних підсистем природної та соціально-економічної, які складаються з підсистем нижчого рівня: природна з абіотичної та біотичної, а соціально-економічна підсистеми населення та господарства. У свою чергу, названі підсистеми містять компоненти: природна гірські породи, рельєф земної поверхні, грунти, рослинність, тваринний світ, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, а соціально-економічна людське населення, житлові, промислові, інженерні, комунікаційні, господарські та інші антропогенні обєкти. Крім того, кожна соціоекосистема складається з різноманітних геоекосистем, в яких той чи інший вид господарського використання території накладається на певну геосистему. Важливо усвідомити, що кожна соціоекосистема функціонує як складна динамічна система. Саморегульованість соціоекосистем здійснюється завдяки їх суспільному компоненту населенню. У звязку з цим і на відміну від природних систем, які є поліцентричними, соціоекосистеми є моноцентричними. Кожна з них має власний центр управління, який керує (добре чи погано) розвитком соціоекосистеми.
Тому кожна соціоекосистема охоплює лише ту територію, на яку поширюється дія центру управління. Внаслідок цього межі соціоекосистем не збігаються з межами природних геосистем та екосистем і відповідають адміністративно-господарським межам чи державним кордонам. Динамізм соціоекосистем виявляється у безперервному речовинно-енергетичному обміні, що відбувається, як всередині кожної системи, так і між сусідніми соціоекосистемами. Природні та антропогенні компоненти постійно взаємодіють між собою, що відображається у безперевній зміні в просторі та часі показників їх стану.
Вивчаючи соціоекосистему будь-якого рівня, а вони бувають глобальні, регіональні, локальні, необхідно завжди прагнути відновити динамічну рівновагу соціоекосистем. Досягнути цієї мети можливо лише через її оптимізацію. Оптимізація соціоекосистеми полягає в створенні її оптимальної функціональної структури, тобто в такому гармонійному поєднанні і раціональному функціонуванні її природних та антропогенних обєктів, яке б забезпечувало відновлення та подальше збереження в ній речовинно-енергетичного балансу.
В кожній соціоекосистемі людина і її діяльність займає одне з центральних місць. Проте, це зовсім не означає, що людина вільно може керувати природними та суспільними законами або довільно змінювати внутрішні процеси, що відбуваються у природі та соціально-економічній частинах соціоекосистем.
Теоретичні завдання скеровані на вивчення закономірностей функціонування обєкта науки і вираження їх у вигляді законів даної науки, а прикладні на використання вже пізнаних законів існування та розвитку обєкта для вироблення стратегій управління процесу, що в ньому відбуваються.
3. ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЗЕМНОЇ СОЦІОЕКОСИСТЕМИ
За сучасними уявленнями вік земної кори дорівнює близько 4,5 млрд. років. Найдавніші рештки мікроорганізмів знайдено в гірських породах, датованих 3,2 млрд. років.