Система соціального захисту сиріт і дітей
Курсовой проект - Социология
Другие курсовые по предмету Социология
позбавлених батьківського піклування.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в регіоні. Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є низка загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких обумовлений особливостями його обєкту, предмету, мети і завдань. Роботу розглянуто за допомогою діалектичного, історико-правового, соціологічного, формально-логічного та системного методів. Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, сформульовані в роботі, можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшої розробки проблем правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; у правотворчій діяльності з метою удосконалення правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; у практичній діяльності органів, які здійснюють соціальний захист цієї категорії дітей та осіб з їх числа.
Розділ 1. Особливості соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки в Україні
1.1 Історичні і соціально-педагогічні передумови становлення соціального захисту
У X - XIV столітті на Русі сиротами називали дітей бідних селян-общинників. Пізніше термін "сирота" було витіснено терміном "селяни" (у давніх актах і грамотах); у XVI - XVII століттях "сиротами" називали не лише селян, посадських людей, стрілецьких та солдатських дружин, а також дітей, які залишились без батьків.
Благодійні організації теж не стояли осторонь у вирішенні проблем дітей-сиріт та нужденних верств населення. Завдячуючи їх діяльності, значна кількість людей мала можливість отримати як матеріальну, так і духовну підтримку.
Дослідження історичних матеріалів доводять, що на початку XX століття в Росії державним коштом утримувалося 14 тисяч дітей-сиріт. Така ж кількість виховувалась і в притулках благодійних товариств. Цей період можна вважати першою хвилею соціального сирітства у XX ст.
Російсько-японська війна, перша революція 1905 - 1907 років. перша світова війна, Лютнева та Жовтнева революції 1917 року, громадянська війна зумовили різке збільшення чисельності дітей-сиріт, бездоглядних та безпритульних дітей.
Головними причинами зростаючої кількості дітей-сиріт (як повних, так і соціальних) виступали:
- нестабільна соціальна ситуація;
- зростання промисловості у містах, що зумовило значний наплив робочої сили з сільської місцевості;
- ескалація військової загрози;
- погіршення матеріальних умов життя у родинах;
У 1917 році усі притулки й сирітські будинки новий радянський Уряд перетворив на державні і передав під керівництво Народного комісаріату соціального забезпечення. З усіх виховних закладів, заснованих за ці роки, головною формою утримання дітей-сиріт були дитячі будинки. Найчастіше вони були змішаного типу, бо в них виховувалися дошкільнята й діти шкільного віку.
Створені у перші роки радянської влади дитячі заклади розташовувались у прекрасних будинках, з великими ділянками землі і з садами й городами. У них існували швацькі, кравецькі, взуттєві та інші майстерні. У дитячих будинках були обовязковими хор та духовий оркестр, клуб та бібліотека.
У 1917 році у дитячих будинках виховувались понад 30 тисяч дітей, у 1918 - 80 тисяч, у 1919 - 125 тисяч, в 1920 - 400 тисяч, а в 1922 році - понад 540 тисяч безпритульних.
На особливу увагу заслуговує діяльність Українського товариства Червоного Хреста, яке звернулося до уряду з проханням передати під його юрисдикцію майно установ Російського Червоного Хреста на території республіки. Воно надавало допомогу біженцям, інвалідам, дітям-сиротам, переймалося створенням шпиталів, пунктів харчування, санітарною освітою серед населення. Протягом 20-х років силами Червоного Хреста України були створені чисельні будинки для безпритульних, безкоштовні їдальні та амбулаторії. На кошти товариства утримувались 119 медичних, 206 профілактичних і дитячих закладів [16, с. 15].
Доля дітей, батьки яких були репресовані, - це особлива сторінка нашої історії. Трагедія цих дітей полягала в тому, що вони раптово залишалися без батьків й належали до особливої категорії дітей. Їх не дозволялось віддавати під опіку родичам, єдиний шлях - дитячий будинок. У свідоцтві про народження, з яким така дитина опинялася у дитячому будинку, графа "мати" й "батько" була пуста, дітей цього контингенту схиляли до відмови від засуджених батьків.
За роки Великої Вітчизняної війни їх чисельність значно збільшилась. На кінець 1945 року лише дітей загиблих фронтовиків нараховувалось понад 17 тисяч, для яких було додатково відкрито 120 дитячих будинків. Необхідно було створити належні умови для життя й навчання дітей, які залишилися без батьків. Рада Народних Комісарів Союзу РСР видала постанову, у якій зобовязала Раднаркоми союзних і автономних республік, органи місцевої виконавчої влади "під особисту відповідальність перших керівників забезпечити облаштування й навчання дітей, які залишилися сиротами або загубили батьків під час евакуацій та повернення на попереднє місце проживання".
Друга хвиля безпритульності та соціального сирітства, яка була результатом невтішних наслідків Великої Вітчизняної війни, змусила активізувати роботу комісій з облаштування дітей, які залишились без батьків.
Досить поши?/p>