Geum.ru

Базові компоненти характеру

Информация - Психология

Другие материалы по предмету Психология

996 років, був експериментально вивчений феномен семантичного інваріанта, суть якого полягає у тому, що індивідууми з певними стратегіями переваги (що виявляються по співвідношенню використовуваних в конструктивних малюнках геометричних форм: соответствен але трикутних, квадратних і округлих) вибирали типові зображення фігури людини.

Примітно, що з тих, що є у розпорядженні субєкта 36 стратегій переваги (кількість яких обмежена стандартною інструкцією) і величезного числа варіантів можливого конструювання зображення фігури людини, найбільшою частотою використовування характеризуються лише одна третина стратегії характеристики зображень в більшості випадків легко типізуються. Вивчення психологічних відмінностей, зокрема, відображених в словесному самопортрете.

Можливо, семантичний інваріант образу -Я формується завдяки наявності єдиного механізму інтеграції і координації психологічних властивостей різних рівнів дальності, подібно тому, як це відбувається, на рівні первинних психічних процесів - відчуттів і сприйнять, - обєднаних механізмом ( Osgood, Soci & Tannenbaum, 1959).

 

6. Самооцінка

 

Самооцінка переважно повязана з третьою, соціальною іпостассю Я, відображаючи в системі субєктивних значень втілення особи в людях. В той же час, самооцінку можна розглядати як інтегратор всіх трьох основниx компонентів Я - образу: фізичного, психологічного і соціального.

Розведення, що відбувається в процесі диференціації індивідуальності , і подальше співвідношення між собою і параметрів різних рівнів охоплює всі основні складові характеру. Експериментально показано що самооцінка з віком стає все більш диференційованою (Mullener & Laird, 1971). Школярам сьомого класу, старшокласникам і студентам вечірніх курсів у віці близько тридцяти років запропонували оцінити себе по сорока характеристиках, використовуючи шести балльную шкалу від "цілком вірно", що оцінювалося в шість балів, до "абсолютно невірно" (1 бал). Твердження охоплювали пять областей - фізичні якості, рівень досягнень, інтелектуальний розвиток міжособове спілкування і соціальну відповідальність. Аналіз індивідуальних варіацій виявив тенденцію до їх збільшення з віком. Тобто молодші оцінювали свою компетентність у всіх пяти областях рівніше Можливо, що диференціація самооцінки звязана < збільшенням у старших когнітивній складності, тобто, в даному випадку, здібності оціни на і. різні сторони свого Я, використовуючи більш різноманітні стратегії.

 

7. Саморегуляция - настойчивость - воля

 

Структура Я, як основний елемент характеру, виконує головні регулятивний - інтеграційні функції, серед яких можна виділити два основні типи: інтроцентрічеськіє (орієнтовані на здійснення особистих задач і цілей) і екстероцентрічеськіє (орієнтовані на здійснення задач і цілей, не повязаних напряму з власними). Регулююча роль структури Я полягає у тому, що вона "складає джерело мотивації i діям, направленим на захист, підтримку і розвиток власної особи" (Якубік, 1981). Відповідно до описаної ролі Я виділяються чотири типи регуляції поведінки :

  1. егоцентричний
  2. аллоцентрічеській (спрямованість на задоволення потреб, захист інтересів і розвиток інших людей);
  3. социоцентрічеській (перевага цілей соціальні sгрупп, суспільних установ);
  4. альтруїстичний (відмова від власних цілей і задач ради виконання чужих).

Аналіз концепції характеру в контексті ієрархічного підходу неминуче повязаний з дослідженнями саморегуляції як психофізіологічного компоненту волі наполегливості як межі, що лежить в основі вольових дій і, нарешті, власне волі як "категорії, використовуваній при дослідженні тих життєвих процесів які рухають нами в певному напрямі або до конкретної мети зараз" (Farber, 1966). Зупинимося на короткому описі двох останніх характерік: наполегливості і волі.

Перш за все розмежуємо поняття "свободи волі" (що має, швидше, філософсько-світоглядний відтінок), "волі особи" (включаючого також наполегливість) як характеристики життєвої активності, і "вольової поведінки" як обумовленого ситуативними чинниками дій людини. Після цього зосередимо своє внімініє на діспозіциональном аспекті проблеми.

Вивчення наполегливості показало складний характер цієї змінної. Е.Вебб (Webb, 1915), застосувавши аналіз чинника, виявив звязаний патерн ознак, куди ввійшли надійність, тактовність і наполегливість, що розуміється як стійкість мотивів. Г.Айзенк (Eysenck, 1970) знайшов мул негативну кореляцію з високим рівнем значущості між вебовськім чинником і рівнем нейротіцизма. У подальших дослідженнях характеристики і наполегливості, вимірюваної звично експериментальним шляхом (загальний час рішення задачі, або тимчасова наполегливість, і кількість спроб рішення, або "стійкість до згасання"), зіставлялися з тестами інтелекту шкільними оцінками, самооцінками учнів і експертними оцінками (MacArthur, 1955). Можна чекати, що наполегливість як діспозіциональная змінна бутдет змістовно повязана з таким темпера ментальним показником як наочна ергичность, що характеризується жаданням діяльності, постійним прагненням i напруженій розумовій і фізичній праці, високою працездатністю. Наполегливість виступає в цьому випадку більш узагальненою ознакою в порівнянні з високим рівнем саморегуляції, з одного боку, і виявляється передумовою волі як більш інтегральної характеристики, - з іншою.

На