Система вищої освіти у Фінляндії
Информация - Педагогика
Другие материалы по предмету Педагогика
іональної академії наук” й урядової установи, покликаної брати участь в організації й контролі всієї науково-дослідницької діяльності. До складу АФ входять майже всі найвидатніші науковці й 15 академіків, обраних і номінованих президентом Фінляндії серед кандидатів з рідної країни і зарубіжних країн. Отже, Міністерство освіти, науки і культури Фінляндії не лише готує фахівців, а й бере безпосередню участь у підтримці їх науково-технологічної діяльності.
Другим після Ради з науково-технологічної політики за важливістю і впливом є Міністерство торгівлі і промисловості. Воно має достатні повноваження та ресурси для втілення у життя державної промислової політики, насамперед для використання нових технологій і поступового формування економіки знань. Саме це міністерство відповідає за створення конкурентного середовища для виробників, стимулювання найбільш ефективних фірм та організацій, забезпечення діяльності економіки різноманітними ресурсами (енергією, матеріалами та ін.).
Цікаво зазначити, що обидва названі міністерства мають у своєму розпорядженні приблизно по 38 % усіх державних коштів, які парламент спрямовує на розвиток наук і технологій. Але рішення про розподіл і використання їх приймають не стільки міністри, скільки повязані з цими міністерствами автономні інституції, зокрема Академія Фінляндії, Національне агентство з технологій. Саме ці інституції займаються втіленням у життя стратегічних пропозицій Ради з науково-технологічної політики та інших урядових установ. Вони надають кошти на наукові дослідження і створення нових технологій, а також беруть участь у контролі виконання проектів та оцінюванні їх результатів.
Принцип розподілу повноважень і створення доцільної рівноваги виявляється також у тому, що крім вказаних інституцій провідну роль у фінансуванні наук і технологій відіграє цілком незалежна від усіх названих структура - Фінський національний фонд досліджень і розвитку (SITRA), який діє під егідою не уряду, а парламенту. Цей фонд має фінансувати найбільш ризиковані інноваційні плани і проекти. Повна незалежність у рішеннях має потужний обмежувач - організація може зазнавати збитків в окремих проектах, а не в їх сукупності, оскільки існування її можливе лише за рахунок самозабезпечення і збільшення “стартового капіталу”, отриманого, очевидно, переважно з державного бюджету. Подібна структура - унікальне явище в європейській і світовій практиці.
Таким чином, Фінляндія відмовилася від створення централізованого керівного органу, відповідального “за все”, пішла шляхом не “координації” як прилаштування наявного до вказівок згори, а “співпраці” - спільного вирішення важливих проблем усіма зацікавленими і компетентними організаціями. На кожному етапі належно представлена громадськість, що виключає прийняття рішень на основі індивідуального впливу якогось вищого посадов-ця чи представника певної фірми.
Фінляндія вчасно почала ставитися до науки і технологій як до пріоритету, що стає вищим за оборону та важке машинобудування. Багато років вона входить до групи тих країн світу, які витрачають на освіту понад 6 % ВНП і ще понад 2,5 % - на розвиток наук і технологій. Варто наголосити на тому, що найвищий відсоток витрат на освіту припадає на роки загострення економічної кризи (1993-1995 рр.). У подальшому зростання абсолютного обсягу ВНП дало змогу розширювати фінансування освіти за одночасного зменшення відсотка витрат на неї із семи до шести.
У країні сформована система поєднання всіх можливих джерел фінансування освіти і науки - як державних, так і приватних. Ще 20 років тому витрати на НДДКР становили тільки 1,2 % ВВП, а в 2002 р. вони зросли до 3,3 % (4,9 млрд євро), що вище, ніж у середньому по країнах ЄС (2,2 %), у США та Сінгапурі (відповідно 2,6 і 1,9 %). Випереджає Фінляндію лише Швеція, яка витрачає на науку 3,8 % ВВП. У національній програмі "Наука, інновації та інтернаціоналізація" на 2003-2007 рр. передбачається подальше збільшення видатків на НДДКР на 300 млн. євро в рік. До речі, в Україні фактичні витрати на науку з державного бюджету у 2002 р. становили 0,31 %, а загальні витрати на наукові дослідження - 1,13 % ВВП .
Приватний бізнес все більше залучається до фінансування науки та технологічних розробок, тепер він вкладає в цей сектор 71 % коштів (ще десять років назад - 57 %). У сфері НДДКР зайнято близько 70 000 осіб, тоді як у 1991 р. - 45 000. Велика увага приділяється кооперації у сфері наукових розробок - не дивно, що й тут Фінляндія також посідає передові позиції. Більш як половина промислових підприємств (в електроніці та хімії - дві третини) мають коопераційні звязки з вищими навчальними закладами по лінії НДДКР (порівняно з 9-19 % в інших країнах ЄС).
Середні щорічні витрати фінів на науково-технологічний прогрес з початком нового століття перебували в межах 4-5 млрд євро. Частка державного бюджету - 30 % (2000 р.). Ці 1,3 млрд було розподілено так: 364 млн. - для ВНЗ, 217 млн. - для державних НДІ, 394 млн. отримало Національне технологічне агентство, 156 млн. - Академія Фінляндії. Очевидно, що абсолютні обсяги фінансування цих та інших інституцій набагато більші за рахунок внесків приватного сектору, міжнародних грантів та інших джерел надходження коштів і ресурсів.
У Фінляндії давно підтримується консенсус щодо необхідності фінансування найбільш перспективних секторів. Наведемо, як доказ, розподіл згаданих вище 394 млн. євро в Національному технологічному агентстві :
- біотехнології і високі хімічні технології - 103 млн. (27 %);
- інформаційно-