Самосвідомість особистості
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
?оль усвідомлене, вольове управління своїм психічним життям і поведінкою відповідно з "Я-характеристиками", ментальністю, ціннісно-смисловою, потребово-мотиваційною та когнітивною сферами.
Здатність до самоконтролю зумовлюється вимогами соціуму до поведінки особистості та передбачає спроможність індивіда як активного субєкта усвідомлювати і контролювати ситуацію. Рівень самоконтролю є показником зрілості та культури особистості.
Самосвідомість повязана із здатністю до рефлексії.
Рефлексія (лат. reflexio звернення назад, самопізнання) усвідомлення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого субєкт стає обєктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психічного стану.
З погляду соціальної психології, рефлексія є формою усвідомлення субєктом (особою, спільнотою) того, як він сприймається та оцінюється іншими людьми й групами. Це передбачає шість позицій: субєкт, який є насправді; субєкт, яким він бачить себе; субєкт, яким він бачиться іншому, і ті самі три позиції, але з боку іншого субєкта. В такому розумінні рефлексія це процес відображення субєктами один одного[3,с.27].
Формою самосвідомості є усвідомлення людиною власної гідності уявлення про свою цінність як особистості. Підтвердження та утвердження своєї гідності сприяє, успішності особистості у взаємодії з іншими людьми. Розуміння людиною власної гідності є одним із способів усвідомлення відповідальності перед собою як особистістю. І від партнерів по взаємодії гідність особистості вимагає поваги до себе, визнання за собою відповідних прав і можливостей.
Завдяки почуттю власної гідності людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, самодостатню особистість. Люди з почуттям власної гідності щасливіші, менш невротичні, менш схильні до наркоманії та алкоголізму. Той, хто вважає себе компетентним та результативним, завжди перебуває у вигідному становищі. На підставі аналізу цих феноменів було обґрунтовано концепцію само-ефективності (А. Бандура).
Самоефективність почуття власної компетентності та ефективності. Це почуття відрізняється від самоповаги та усвідомлення власної гідності. Люди, що наділені високою само-ефективністю, наполегливіші, менш тривожні, краще вчаться та не схильні до депресій. Дослідження психологів не раз переконували у високій ефективності оптимістичної віри у власні можливості.
Отже, самосвідомість особистості є важливим чинником становлення та самовдосконалення індивіда у структурі соціальних відносин. Вона є складним психічним процесом, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю себе в численних ситуаціях взаємодії з іншими людьми, осмисленні себе як субєкта дій, почуттів, поведінки, позиції в соціумі[5,с.82].
2. Механізми самосвідомості особистості. Пізнавальні процеси
Проблема особистості здавна є центральною проблемою психології. За цей час сформувалася велика кількість теорій, що часто взаємовиключають одна одну, описано багатоманітні вияви особистості. Проте погляд на особистість крізь призму відношення "людина світ" як визначальну характеристику вбачає її стосунки з довколишнім. У цьому звязку можна виділити два основні способи ставлення до світу: пізнавальний і практичний.
Пізнавальне ставлення процес проникнення в сутність відношень і властивостей буття. Здійснюючи пізнавальну діяльність, людина в теоретичній формі освоює світ, будує його свідомий образ. На рівні індивіда такий образ набуває вигляду світогляду узагальненого образу світу і себе у ньому.
Це сукупність поглядів на світ, які насичені особистісним смислом і відбивають приналежність індивіда до певної культури. Про останнє свідчить, наприклад, наявність "протестантського" і "католицького" світоглядів, поширених у країнах з домінуванням відповідних форм релігії. Перший наголошує на значенні індивідуальних зусиль і орієнтує людину на пошук царини їх застосування, другий визнає заданість людського життя волею Бога й не спонукає до зовнішньої активності [2, c. 44].
Отже, світогляд індивіда, як і образ світу взагалі, несе на собі помітні ознаки його суспільного буття.
XX-ХХІ століття характеризується прагненням до рефлексії як підстави самопізнання людини і пізнання нею життєвого шляху.
На житті людини істотно позначається певний устрій суспільства, який сприяє або перешкоджає самореалізації, визначає ступінь свободи від заданих суспільством обмежень. Це соціальна ситуація життєвого шляху. Тоталітарне суспільство, наприклад, розглядає людину крізь призму державних інтересів, вбачає в ній лише члена певної соціальної групи, принижує її роль у громадському житті, визначає та контролює можливі сфери вияву, ідеологізує процес її виховання[1,с.38].
При цьому на тлі інтенсивного нівелювання особистості розквітають педагогічні теорії "гармонійної" та "всебічно розвиненої" людини. На відміну від тоталітарного демократичне суспільство покликане виробляти й забезпечувати дотримання законів, що охороняють права людини соціальні норми, які регулюють її стосунки з державою, організаціями, іншими людьми. Це право на свободу слова, свободу віросповідання, недоторканність житла, невтручання в приватне життя тощо.
Проблема прав людини є додатковим свідченням суперечності між особистістю і суспільством. Хоча особистість є продуктом суспільного життя людини, форми організації ц