Русифікація в Україні – ідеологія і практика КПРС–КПУ
Информация - История
Другие материалы по предмету История
тому числі 3 357 000 українців (66,0 % усіх). Ці землі це єдина в СРСР велика суцільна неросійська територія, яку було включено безпосередньо до РРФСР, навіть без прав автономної республіки чи автономної області; на ній українці не мають жодних національних прав: нема українських шкіл (за винятком недовгого часу українізації), преси, книжкової продукції, а приплив українського друкованого слова з УРСР штучно утруднений. За переписом 1970, на цій території українці становлять ледве 9 % всього населення (за мовою ледве 2 %). Докладніші числа українців є лише для цілих областей: Білгородської, Курської, Воронізької, Ростовської й Краснодарського краю. Зміна частини українців на цій території (у тис. і % всього населення) така: 1926 4 140 (35,5 %), 1959 542 (4,2 %), 1970 534 (3,9 %); число осіб, які подали українську мову, як свою рідну: 1926 3040 (26,2 %), 1959 183 (1,5 %), 1970 180 (1,3 %).
Цілковитої русифікації, згідно з переписами, зазнали українці на мішаному україно-російському Східному Передкавказзі 163 400 км? з (1926) З 500 000 мешканців, у тому числі 1 170 000 українців (33,4 %); 1970 лише 50000 українців або 2,3 %. На Надволжі й на Уралі число українців мало б зменшитися з 771 000 у 1926 до 540000 у 1970.
На території Азійської частини СРСР, що до неї українці постійно іміґрували, українці зазнали таких змін (у тис.): 1926 2138, 1959 2209, 1970 2 235. За обчисленнями В. Кубійовича, число осіб українського походження в Азії становить 89 млн.
У травні 1972 року П. Шелеста на посту першого секретаря ЦК Компартії України замінив В. Щербицький, що оцінював добу свого попередника як період “помітного пожвавлення націоналістичних елементів, інспірованого зарубіжними антирадянськими центрами”. У період правління В. Щербицького (1972 1988 рр.) “гармонія” російсько-української двомовності у сфері партійного офіціозу дістала своє логічне завершення.
В. Щербицький впровадив російську мову в практику офіційного спілкування партійної і адміністративної верхівки УРСР, відмовивши українській навіть у суто декоративній функції калькування московського новоязу, яку вона мала в попередній період. В одному зі своїх виступів В. Щербицький стверджував: “Сьогодні в процесі культурного будівництва, як ніколи, підвищується роль і значення російської мови, яка по праву є другою рідною мовою у нас в республіці...”
У 70-х першій половині 1980-х рр. русифікація всіх сфер життя освіти, науки, виробництва, засобів масової інформації, культури відзначалась особливою інтенсивністю. У 1978 р. була видана Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення і викладання російської мови та літератури, у 1983 Постанова про посилене вивчення російської мови, поділ класів в українських школах на дві групи та підвищення заробітної плати вчителям російської мови на 15 %.
В системі Академії наук було розширено опрацювання спеціальних програм з теми Роль російської мови як засобу міжнаціонального спілкування. І в центрі, і в союзних республіках зявляєтьсяся низка праць, присвячених розкриттю суспільних функцій російської мови як мови міжнаціонального спілкування і єднання народів СРСР, зокрема, тільки в Києві виходять такі праці: Ленинская теория национально-языкового строительства в социалистическом обществе І. Білодіда, його ж Язык и идеологическая борьба, його ж “Сущий в ней язык..., Русский язык источник обогащения языков народов СССР , Культура русской речи в национальных республиках та інші.
В останнє десятиліття існування Радянського Союзу українські русисти уже могли звітувати партійному керівництву про успішне виконання всіх трьох настановчих завдань мовної політики, спланованої Москвою для УРСР ще на початку 30-х років установлення практики необмеженого впливу російської мови на українську і трактування відповідних процесів як “благотворних” для української, сформованість в українській мові за посередництва тієї ж російської лексичного фонду, спільного з мовами інших республік, та запозичення численних інтернаціоналізмів.
Тільки з утворенням незалежної держави було назавжди припинено проведення русифікації в Україні.
Література
1. Центральний державний архів громадських обєднань України (далі ЦДАГО України). Ф.1. Оп. 24. Спр. 4256. Арк. 11.
2. Там само. Спр.4255. Арк.5963.
3. Там само. Спр. 4256. Арк. 1112.
4. Там само. Спр. 4255. Арк. 62.
5. Там само. Оп. 31. Спр. 1955. Арк. 18 28.
6. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтв України (далі
ЦДАМЛМ України). Ф. 661. Оп.1. Спр. 277. Арк. 258260.
7. Баран В. Україна 19501960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. Л., 1996. С.223.
9. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 24. Спр. 4587. Арк. 7374.
10. Там само. Спр. 4262 . Арк. 65.
11. Державний архів Служби безпеки України (далі ДА СБУ). Ф. 1. Оп.. Спр. 42. Арк. 83.
12. Там само. Арк. 84.
13. Там само. Арк. 84, 166.
14. Там само. Арк. 98.
15. Там само. Арк. 10, 9698.
16. Там само. Арк. 102.
17. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 24. Спр. 4248. Арк. 312313.
18.Там само. Арк. 314.
19.Україна і Росія в історичній ретроспективі. В 3-х т. К., 2004. Т. 2: Радянський проект для України. С. 498.
20. ЦДАМЛМ України. Ф. 22. Оп. 5. Спр. 95. Арк. 12.
21. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 24. Спр. 4687. Арк. 246248.
22. ДА СБУ. Ф. 16. Оп. 3 (1968). Пор. 2. Арк. 264276.
23. Там само.
24. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 25. Спр. 159. Арк. 18.
25. Там само. Арк. 2930.
26. Там само.
27. Там само. Оп. 24. Спр. 6001. Арк. 39.159 З історії православної релігійної культури Сяноцької землі (XXVII ст.)
28. Там само. Арк. 40.
29. Там само.
30. Там само. Арк. 42.
31. Там само. Оп. 71. Спр. 284. Арк. 16.
32. Там само. Оп. 73. Спр. 739. Арк. 267269.
33. Див. ?/p>