Рослинність Октябрського району м. Полтави

Курсовой проект - Биология

Другие курсовые по предмету Биология

видів представників флори, що проростають в Октябрському районі.

Кінський каштан (Aesculus hippocastanum) велике листяне дерево родини Aesculus (ще відоме як гіркий каштан. Родиною кінського каштану вважається підвенно-східна Європа. На даний час каштан вирощується практично по всьому світі.

Кінський каштан виростає до висоти у тридцять шість метрів, має купольну крону і товсте гілля. На старих деревах зовнішні гілки часто відвислі з кучерявим закінченням. Листки протилежні, нагадують пальці рук, з пятьма, сімома пелюстками. Кожний пелюсток 13 - 30 см довжиною. Весь листок може сягати в поперек до 60 см. Цвіт за звичай білий з маленькими червоними цяточками. Каштан цвіте на весні. Цвіт має вертикальну форму нагадуючи волоть 10 - 30 см заввишки з 20 - 50 квіточками в кожній волоті. В кожній волоті як правило виростає від 1 до 5 плодів. Фрукт - зелена, мяка капсула з шипами. У кожній капсулі по одному (рідко два або три) горіхо-подібниї плоди які називаються каштанами або кінськими каштанами. Кожний каштан діаметром 2 - 4 см., має блискуче коричневе покриття з білявим протином в основі.

Кінський каштан не можна відносити до сімї інших каштанів які в свою чергу належать до родини Букових. За не підтвердженими даними назву кінський, каштан отримав внаслідок схожості на підкову падаючого жовтого листка каштана.

Акація біла - Robinia pseudoacacia L. дерево родини бобових, світлолюбне, до 35 м заввишки, проріджене дерево, що пізно розпускається, з коричневою корою з глибокими тріщинами. Квітки білі, 2 см в довжину, в червні, в густих кистях завдовжки 10-20 см, сильно запашні.

Робінія псевдоакація найрозповсюдженіший в Україні вид, який використовується, передусім, на півдні для озеленення та захисних насаджень. У себе на батьківщині в Східній частині Сполучених Штатів Америки росте невеликими групами або окремими екземплярами у листяних лісах.

Крона велика, розлога. Кора сіра, темно-сіра або ж коричнувата, вподовж стовбурів і старих гілок вона потріскана; молоді гілки зеленуваті або червонуваті.

Листки 18-20 см завдовжки, чергові, непарноперисті з 4-10 парами довгастих, довгасто-овальних або овальних листочків від 2 до 4 (6) см завдовжки. Листочки цілокраї з округлою або трохи звуженою основою і тупою верхівкою, яка закінчується вістрям. Зверху листочки зелені, зісподу блідо-зелені або сірувато-зелені, по жилках трохи опушені. Прилистки (до 2 см завдовжки) мають вигляд прямих або трохи зігнутих колючок.

Квітки (15-20 см завдовжки) зібрані в негусті (коротші за листки) пазушні пониклі китиці (10-20 см завдовжки). Оцвітина подвійна. Чашечка (6-8 мм завдовжки, 45 см завширшки) зросло-листа, пяти-зубчаста, коротко-опушена. Віночок метеликового типу з пяти вільних пелюсток, білий або блідо-рожевий. Тичинок десять, з них девять зрослися нитками в трубочку, маточка одно, завязь верхня, стовпчик зігнутий, з головчастою приймочкою.

Плід довгасто-лінійний біб (4-8 см завдовжки), насінини вузько-ниркоподібні, коричневі або темно-бурі, матові.

Росте в культурі в чистих і мішаних насадженнях. Солевитривала, світлолюбна рослина. Цвіте у травнічервні.

Абрико?с (абрикоса, жерделя, мореля; Prunus armeniaca L.) (грец. praikokion від лат. praecox швидкостиглий) плодове дерево родини розових, близький родич мигдалю, персика, сливи і вишні, батьківщина Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть в основному в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва вірменська слива. Давні греки називали абрикос золотими яйцями Сонця.

Дикі абрикоси не така вже й ботанічна рідкість. У горах Середньої Азії трапляються невеликі абрикосові ліси. На півдні Приморського краю, на півночі Китаю, в Кореї на сухих камянистих схилах ці дерева ростуть групами або поодинці. Абрикоси пристосувалися навіть до сибірських морозів. У Забайкаллі та Монголії кущі абрикосів витримують температуру до -50C. Плоди диких абрикосів дрібніші, вони мають гіркуватий присмак, у мякоті трапляються грубі волокна. Абрикси дуже швидко ростуть. За спрятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років.

Абрикосові дерева мають гарну деревину, у центрі блискучу темно-коричневу, з країв світлішу, жовту або буру. З деревини виготовляють музичні інструменти, що добре звучать, сувеніри.

У плодах їстівних сортів містяться цукри, органічні кислоти, вітаміни. Плоди солодкі, соковиті, їх споживають свіжими, сушеними та в переробленому вигляді. Великим попитом завжди користуються сушені абрикоси: вони містять калій (K), що стимулює роботу серця та цілого організму. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками урюк. Сушені плоди містять 50-60% цукру.

Береза (Betula) рід дерев родини березових (Betulaceae) з гладенькою білою корою, при основі стовбура кора чорно-сіра, глибокотріщинувата. Квітки одностатеві, рослина однодомна. Загальна кількість видів близько 60.

Лікарська, харчова, медоносна, деревинна, смолоносна, танідоносна, фарбувальна, кормова, ефіроолійна, декоративна, фітомеліоративна рослина.

У науковій медицині використовують бруньки Gemmae Betulae, листки Folium Betulae, березовий дьоготь Ріх Betulae i активоване вугілля Cabro activatus.

Березові бруньки й листки використовують як сечогінний і жовчогінний засіб. Бруньки рекомендують при пролежнях, подразненнях і ерозіях шкіри, а зовні при ревматизмі, як ранозагоювальний засіб, вн?/p>