Роль власності у соціально-економічних процесах
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
дує цілком прозаїчні цілі, це не прикривалося.
З елементарного визначення власності, що наведено вище, випливає, що власність - це ставлення людини до речей. До цього, однак, зміст власності не зводиться. Оскільки власність немислима без того, щоб інші особи, що не є власниками даної речі, відносилися до неї як до чужого, власність означає ставлення між людьми з приводу речей. На одному полюсі цього ставлення виступає власник, що відноситься до речі як до своєї, на іншому - не власники, тобто всі треті особи, що зобовязані відноситися до неї як до чужого. Це значить, що треті особи зобовязані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ, а, отже, і на волю власника, що втілена в цій речі. Власності властивий вольовий зміст, оскільки саме суверенна воля власника визначає буття приналежної йому речі.
Власність це суспільні відносини. Без ставлення інших осіб до приналежної власнику речі як до чужого не були б і відносини до неї самого власника як до своєї. Зміст власності як суспільних відносин розкривається за допомогою тих звязків і відносин, у які власник необхідно вступає з іншими людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.
Отже, власність - це суспільні відносини, яким властиві матеріальний субстрат і вольовий зміст. Власність це майнове ставлення, причому в ряді майнових відносин вона займає чільне місце. Цього, однак, для характеристики власності недостатньо. Необхідно показати, у яких конкретних формах можуть виражатися вольові акти власника в ставленні приналежної йому речі. Зрозуміло, мова не йде про те, щоб вибудувати в ряд перелік таких актів. Це і неможливо, тому що в принципі власник може робити по відношенню до своєї речі усе, що не заборонено законом або не суперечить соціальній природі власності. Воля власника в ставленні приналежної йому речі виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею. До них, у кінцевому рахунку, зводяться конкретні акти власника в ставленні речі.
Привласнення це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ, природи і суспільства, їхніх корисних властивостей та реальні умови життєдіяльності економічний субєктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування. Володіння характеризує необмежену в часі належність обєкта власності певному субєкту, фактичне панування субєкта над обєктом власності. Розпорядження здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним субєктам права прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації обєкта власності. Користування (використання) процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей обєкта власності, а також створених за його допомогою благ.
Слід зауважити, що субєкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує також права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізуючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності.
З урахуванням сказаного конкретизуємо дане раніше визначення власності. Власність це ставлення особи до приналежної йому речі як до своєї, котре виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею, а також в усуненні утручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку простирається влада власника.
Обєктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо.
Карл Менгер зазначав, що власність, як економічна категорія є не довільним винаходом, а єдино можливим знаряддям вирішення тих проблем, що навязані нам природою, тобто невідповідністю між потребами та доступною кількістю благ. Це дає змогу зробити висновок, що за умов, коли буде досягнута рівновага між потребами і кількістю благ, які є у розпорядженні людського суспільства, власність на них взагалі втратить своє економічне значення.
Парною категорією привласнення є відчуження.
Відчуження процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності обєктів на обєкти економічних відносин.
Поряд з власником завжди присутній невласник. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення обєкта власності одним субєктом є одночасно моментом відчуження його для іншого субєкта.
У соціально-економічній літературі, у тому числі і юридичній, широко поширене визначення власності як присвоєння індивідом чи колективом засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою визначеної суспільної форми чи як самої суспільної форми, за допомогою якої відбувається присвоєння. Визначення власності за допомогою категорії присвоєння звертається до робіт К. Маркса, у яких категорії власності і присвоєння дійсно погоджуються один з одним. Особливо рельєфно цей звязок просліджується у вступі “До критики політичної економії”. Такий підхід до визначення власності в принципі можливий. Варто, однак, враховувати, що поняття “присвоєння” має потребу в конкретизації, а тому навряд чи мож